Бориспільська Публічна бібліотека імені В‘ячеслава Чорновола

Календар подій
Партнери
Як гарбузенята будували діду хату

Жили були старий Гарбуз і баба Гарбузиха. Жили вони в старій хаті. А хата була така стара, як вони самі. Стіни облупилися, двері перекосились, через стелю видно небо, а через стіни  - сусідську хату. Бідкається старий:

– Прожили ми вік, дітей не нажили, нікому наш дах полагодити, прийде осінь, підуть дощі то й захворіємо, стара, та й помремо з тобою.

– Не журися, старий, якось воно буде, – каже Гарбузиха.

А на дворі було тепло, сонце вигравало, а горобці вистрибували один перед одним, грались у піску. Прибирала якось стара під Великдень у хаті, та й найшла насінину, подивилась, подивилась на неї, та й подумала:

«Мабуть дід забув відвезти на базар. Нехай лежить».

 Коли це біжить мишеня, схопило насінину та й потягло. А на ту біду по городу бігав кіт, гарний, чорний, а чобітки у нього білі, та ще й біла краватка. Почув кіт мишеня, присів на лапки, та як кинеться на нього, за хвоста схопив, ледве втекло. А насінина випала на землю. Розсердився кіт, що мишеня втекло, та ну шкребти землю лапами, аж зернятко засипалось землею.

Тимченко Світлана
Яскраві кольори «Трипільського кола»

Уже всьоме відкрило для нас свої простори «Трипільське коло» у Ржищеві. Цьогорічна стихія - Земля та гасло: «Збережемо природу - збережемо рід». Фестиваль поширює ідеї здорового способу життя, всебічного розвитку, творчості, екології довкілля та життя в гармонії з природою. На території фестивалю було представлено більше 30 майданчиків з різних напрямків.

Як і попередні роки, я була учасником майданчика «Трипільське містечко» зі своїми творчими роботами (вітражний розпис, магніти, листівки, прикраси для волосся) та майстер-класами. Наша подорож почалася з хмарного та дощового четверга 26 червня. Нам- організаторам та учасникам - довелося складати іспит на виживання в сурових польових умовах. Протягом всього дня лив дощ, було досить прохолодно та вітряно, ми повністю змокли, дощ розмив поле та перетворив у місця з важкою прохідністю. Людей було мало, я їх розумію, бо почуватися комфортно з мокрими ногами та одягом, сильним вітром, хмарним небом посеред поля досить не просто. Деяким, незважаючи на люту стихію, вдалося розпалити багаття , і люди, стоячи біля вогню в дощовиках, мокли, але вже з теплом. Все - таки нам вдалося розбити табір, поставити намети завдяки нашим відважним хлопцям та влаштувати польовий обід.

Поляруш Катерина
Цап на городі

На невеличкий, добре доглянутий город прийшов ЦАП. Роги ламані, очі лупаті, борідка рідесенька. -- Хоч тут відпочину, -- зітхнув ЦАП з полегшенням. – Вдома ганяють, чіпляються. За все доводиться відповідати. А я –цоб-цобе! Нехай знають! – грізно потрусив рідкою борідкою. Подивився навколо: -- Город собі й нічого.
На капустяній грядці найстараннішою була ХРЯПА. Нижнє густе листя у неї було насторпищене, верхнє рідке пригорнуте до кочерижки. Почувши Цапа, ХРЯПА здивувалася:
-- Справді гарний город?
-- Так, так! – раділи капустинки, у яких те, чим думають капусти -- кочерижки, було щільно прикрите, листям замотане.
ПЕКІНСЬКА капуста мовчала, бо нічого не розуміла. А БРЮССЕЛЬСЬКА здивовано бровами повела:
-- Вот із?.. Вас із дас?..
-- Ні, вас не «із дас» -- відгукнулася найрозумніша ХРЯПА, у неї те, чим думати треба, було ледь прикрите.
-- Дуже, дуже цікаво, -- зачервонілися на високих жердинах, залопотіли наввипередки ПОМІДОРИ.
-- Чого це ви маковієте? – байдуже запитав ЦАП.
-- Змагаємося, хто першим до фіналу потрапить.
-- Міський консервний завод оголосив конкурс «Кращий ТОМАТ-ТРИЛІТРОВИК».
-- У вищому світі ми – ТОМАТИ, -- розтлумачили ЦАПУ ПОМІДОРИ з високої жердини. – Фі!
-- Мені все одно не дотягнутися до верху, -- позіхнув ЦАП. – Та й не хочу.
-- Ми дотягнемося. І «ТРИЛІТРОВИК» буде наш.
-- Звісно, що ваш буде фінал, -- мекнув ЦАП.
-- Попереджаю, -- висунулася з землі ЦИБУЛИНА, ледь чутно каже: -- Стережіться! Мені що, від біди заховалася.
Усі послухали, але голос ЦИБУЛЯЧИЙ був ледь чутний.
-- Брати, сестри! Я, ЦИБУЛЯ, раджу вам бути обережними. Мені що, аж нічого! Нехай тільки спр-р-ро-об… хтось м-нее…
ЦАП, який саме ішов городом, взяв та й ліг на грядку цибулі.
-- Щ-щ-що т-т-та-ке-е, -- визирнула ЦИБУЛЯ, а як побачила над собою цапову борідку, сховалася. І там, на глибині схлипувала: -- Тільки спробуй на мене давити…
Цап оглядав город, хитав головою:

Новікова-Бемм Любов
Т. Г. ШЕВЧЕНКУ ( УКРАЇНА ВСТАЛА)

Правду ти казав Тарасе –
Україна встала,
У Львові, потім на Донбасі
Гімну заспівала.

Встала, батьку, оживає
Від Сяну до Дону,
«Ще не вмерла» люд горлає
Під церковні дзвони.

Пригодилася сокира,
Гострена дідами,
«Волі нам», до волі – «Миру»,
Ти, Тарас, був з нами.

На могилі, що розрита,
Дух козацький тужить,
По «Небесній Сотні» вбитій
Панахиду служить.

Знову вмилась Україна
Кров’ю та вогнями,
Знов хоронить мати сина,
Ти, Тарас, був з нами.

Не зміліє Дніпр широкий,
В ньому кров повстанча,
Ти вже з нами 200 років
І радієш, й плачеш.

Боремося і поборем,
То ж «Героям – слава»!
Від Чернігова до моря
Україна встала.

Помолись за нас, Кобзарю,
Проси в Бога долі,
Не моли Вкраїні раю -
Попроси лиш «Волі».

І від Дону аж до Сяну
Заживем на ново.
І тебе, Тара,с пом’янем
«Не злим тихим словом».

Мартишко Валерій Іванович
І Барану зрозуміло…

Отара наша незалежна
Демократичною була.
Як і належить, - самостійна,
Всі мали рівнії права.
В лиху годину до закону
Баран один поправку ввів:
Усім Вовкам у нашім краї
Надати статус Баранів.
Вже невідомо, - чи отримав
Що він за це, чи ні, бідаха,
Бо незабаром він загинув,
Пропав увечері, невдаха.
А вранці бачили усі,
Йдучи пастися по росі,
Його красиві круті роги
Тва волохаті сиві ноги.
Ми – як закони не міняли,
Та дурно марнували час,
Що день - Овечок ми втрачали,
Хоч більшість ще була у нас.
У поріділім нашім гурті
Жили старі три Барани,
Бо Вовчі зуби їх не брали,
Тверді занадто вже були.
Одного разу, йдучи з лугу,
Ті сивочолії мужі,
Аби розвіять тяжку тугу,
Розмову стиха завели.
«Я чув благую новину, -
Сказав один, -
Прийде Спаситель,
І Вовки їстимуть траву.»
А другий мовив: «Це дурниці!
Укупі треба нам стоять!
Вовки побачать нашу єдність
Та не посміють нас займать!»
А третій раптом зупинився,
Хитнув рогами і прорік:
«Всі пануватимуть над нами,
Поки ми будем баранами!»

Р.S. У зрілім віці варто знати:
Брехню брехнею не здолати!

Кравчун Сергій Степанович
Кому іграшки, а мишці смерть.

Ми живемо в такі часи, коли модно грати не лише у футбол чи доміно, - останнім часом багатьом уже й вибори набридли; от епідемії ще трохи адреналіну додають.
Запропоную гру віртуальну. Сподіваюсь, вам сподабається.
Уявіть собі, що ви – еліта країни, а ще краще – світова, і від вас залежать долі людей усього світу. Ви не просто маєте багато грошей, будинків та пароплавів. Ви – це наука, культура, просвіта, освіта, мистецтво, мода, спорт і навіть гідрометеоцентр, - тобто, очолюєте усі напрямки розвитку людства.
Щоб еліта почувалася гідно та забезпечено, її – тобто, вас – не може бути багато. Виглядати ви повинні респектабельними, та, попри все, привабливо щасливими. Заздрість з боку решти – це запорука вашого успіху. Не бійтеся не витримати темпу; втомитесь – останнім важливим завданням буде інсценування відходу у вічність та вихід із гри з непоганою перспективою доживати віку десь на периферії у якості заможного дивакуватого емігранта.
Робота попереду, відверто кажучи, непроста, бо тільки гроші та інформація, якими ви володітимете, питання не розв”язують. Гасло „Кадри вирішують все!” – на жаль, актуальне і досі. А у порівнянні з резервом простого люду ваш кадровий резерв мізерний: насамперед, це ваші діти (якщо вони, крім майна, мають ще й розум), плюс - приручені розумники та талановиті негідники, яких теж маєте долучати до касти посвячених.
Пам”ятайте: ваша сила полягає в тому, що ви завжди маєте ініціювати зміну правил гри, коли відчуваєте, що „Зволікання смерті подібне!” Заздалегідь підготувавши декілька (наголошую: декілька) варіантів розвитку подій, обирайте найоптимальніший та починайте гру за новими правилами (зі старими переможцями). Коли публіка необхідним чином підготована, а умови гри всебічно вивірені – буде, як у шахах: ”Білі починають і виграють”.

Кравчун Сергій Степанович
Ми – Шевченківці!

Наш символ – кетяги калини,
Рушник і пісня, як зоря,
Ми – щирі діти України,
Нащадки горді Кобзаря.
Ми урочисто і натхненно
Говорим : «Справжній патріот!
Ой, як же він любив вогненно
Свій рідний край і свій народ.
Він йшов і падав – піднімався,
Творив і боронив Вкраїну,
З людьми він серцем об’єднався,
За правду, волю й честь загинув.»
Для нас він – мудрість, дух і сила,
Яка завжди живе в серцях,
Яка нам волю проростила,
До істини вказала шлях.
То ж ми, вкраїнські щирі діти,
У ці весняні дні святкові,
Згадавши ясні заповіти
Зведемо п’єдестал любові.
Святі повчання не забудем,
Навіки в серці збережемо,
Любить Вкраїну вірно будем
І слово правди пронесемо.
Твою поезію-скарбницю
Цінує наш дев’ятий клас,
Черпає, як святу водицю,
Бо ти – наш батько, наш Тарас.
Ми любим пісню, творчість, свято,
Ми вишиваєм твій портрет –
Від цього радості багато,
Бо ти – найкращий наш поет.
Сьогодні ми читаєм вірші
Про Катерину, про той сон,
Де бачить мати життя інше,
Щасливе поле й синій льон…
Твої слова збулись, пророче,
Сім’я – і вольна і нова,
Тебе вшановуєм охоче,
Даруєм теплі всі слова.
Сторінки творчості гортаєм,
У мріях ніби оживаєм,
І думка наша ввись летить –
В душі поезія бринить.

Кацан Оля
Дивина

6 січня 2014 рік – зранку моросить дощ. Поки доїхала з Борисполя до Хрещатика дощ роперезався навсю.

8-ма година, а людей перед сценою вже багатенько. І чого вони чекають, ніхто не виступає, нікуди їх не кличе, а вони чекають. Сьогодні я привезла програму виходу України із кризи і треба її сьогодні ж віддати в перші руки – Олегу Ярославовичу…, та його ще немає в штабі, треба чекати. Дощ все сильнішає, почали вже промокати ноги, в рукава з древка прапора стікає вода. Ховатись під накриття не хочеться, бо люди ж стоять і я стоятиму. Почали прокручувати на екрані «Вертеп…». Люди сміються, кричать майданівські кричалки разом з героями п’єси. А дощ іде. Молодець Доній, добру п’єсу написав. Жида – грав Богдан Бенюк, дуже цікава роль. Піду до хлопців з охорони, може дадуть чим накритись. Охоронець – Євген витягнув з кишені маленький пакуночок, передав мені. То був плащ. Але він натягався через голову. Хлопці допомогли мені натягти його. Стало трохи затишніше, але вода з плаща і прапора падала на черевики і в ноги стало холодно.

Тимченко Світлана
Міжнародний еко-культурний фестиваль «Трипільське коло 2013. Вода»

Простір краси, простір нових відкриттів , світла та любові відкриває для кожного фестиваль Трипільське коло. Безліч екологічних, оздоровчих, спортивних, музичних, освітніх та просвітницьких програм в стилі «етно» зустріли вас на території фесту.
Такий набір різних заходів сприяє нашому розвитку,як особистості, тим паче що кожен може обрати для себе те, що йому ближче та провести незабутні чотири дні на просторах природи, серед різноманітних польових трав, чистого повітря, теплого сонця, безмежного неба – наповнитись благодаттю нашої богатої землі.
Як тільки потрапила в цю атмосферу самобутності, пройшлася босоніж по траві, вдихнула повітря на повні груди- відразу відчула в собі місце спокою, натхнення, внутрішньої рівноваги та тихої-тихої радості і про себе сказала: як же я люблю це місце!
Як вже склалося по традиції на Трипільське коло я потрапила не тільки гостею, але й учасником. Я проводила творчі майстер-класи по розпису дерев’яних ложок та створенню листівки із символами та знаками трипільської культури. В основному учасниками моїх занять, звичайно, були діти, адже кому як не їм цікаво малювати, розфарбовувати та щось вирізати із картону? Але й для дорослих це досить цікаве та пізнавальне заняття, адже знайомство з трипільською культурою захопливе. Роздивитися глиняні вироби, малюнки, почути про давню цивілізацію, познайомитися зі значенням сакральних знаків та символів, погодьтеся, цікаво (тим паче, що ця культура - наше історичне та духовне надбання). Та ще цікавіше обрати саме ті знаки, які допоможуть втілити в життя наші найзаповітніші мрії- адже ми створюємо свою унікальну ложку-оберіг! На майданчику були представлені і мої творчі роботи в техніці «вітражний розпис».

Поляруш Катерина
Романс

Яке то щастя, Вас любити
Любов таїти удуші
Ловити погляд, шаленіти
В думках торкнутись Вашої руки.

Ви чистий янгол, світла мрія
Кохана бажана моя
До Вас, моє, так серце лине
Бо де любов, там б'є життя

Приснись мені, моя кохана
Разом полинем до зірок
Любов серця наші з'єднала
Вдягнула вірності вінок

Ніхто нас не розлучить, мила
Бо де любов, там б'є життя
Тож станем на рушник, моя єдина
Навіки твій, навік твоя!

Галина Писанка

Писанка Галина Філімонівна