Дивина

6 січня 2014 рік – зранку моросить дощ. Поки доїхала з Борисполя до Хрещатика дощ роперезався навсю.

8-ма година, а людей перед сценою вже багатенько. І чого вони чекають, ніхто не виступає, нікуди їх не кличе, а вони чекають. Сьогодні я привезла програму виходу України із кризи і треба її сьогодні ж віддати в перші руки – Олегу Ярославовичу…, та його ще немає в штабі, треба чекати. Дощ все сильнішає, почали вже промокати ноги, в рукава з древка прапора стікає вода. Ховатись під накриття не хочеться, бо люди ж стоять і я стоятиму. Почали прокручувати на екрані «Вертеп…». Люди сміються, кричать майданівські кричалки разом з героями п’єси. А дощ іде. Молодець Доній, добру п’єсу написав. Жида – грав Богдан Бенюк, дуже цікава роль. Піду до хлопців з охорони, може дадуть чим накритись. Охоронець – Євген витягнув з кишені маленький пакуночок, передав мені. То був плащ. Але він натягався через голову. Хлопці допомогли мені натягти його. Стало трохи затишніше, але вода з плаща і прапора падала на черевики і в ноги стало холодно.

16-та година, треба йти, бо холодно, але дивина – йти не хочеться з майдану. На сцену вийшов ведучий, почав розповідати про Василя Стуса, у нього 8-го січня день народження. Потім виступав побратим Василя, з яким він сидів.

До мене підійшов старий чоловік.
– А про Василя Стуса вже говорили? Бо я ж з ним сидів. Не встиг послухати, – і гірко відвів засмучені очі.

А ноги вже промокли і рукавиці. Холод почав добиратись до спини. Пора йти додому, але йти не хотілось. На мій дзвінок ніхто не відгукнувся. Зустрічі не буде. Ну то треба йти поки не замерзла зовсім. А йти не хочеться. І люди стоять. Дивина та й годі. Люди почали співати Славень. Я повернулась. Повз мене проходила літня жінка з онуком років з 4-ри.
– Жіночко, почекайте, Славень же співають, це ж як молитва для українця.
Жінка зупинилась, ніяково закліпала очима. А потім поклала праву руку на груди. Малий подивився на нас і теж поклав руку на груди. Так ми й стояли утрьох.
– Який же ти українець, патріот.
– Я – уклаїнець, я патліот, – засміявся беззубий малий під дощем.
От дивина, а не майдан.