Цап на городі

На невеличкий, добре доглянутий город прийшов ЦАП. Роги ламані, очі лупаті, борідка рідесенька. -- Хоч тут відпочину, -- зітхнув ЦАП з полегшенням. – Вдома ганяють, чіпляються. За все доводиться відповідати. А я –цоб-цобе! Нехай знають! – грізно потрусив рідкою борідкою. Подивився навколо: -- Город собі й нічого.
На капустяній грядці найстараннішою була ХРЯПА. Нижнє густе листя у неї було насторпищене, верхнє рідке пригорнуте до кочерижки. Почувши Цапа, ХРЯПА здивувалася:
-- Справді гарний город?
-- Так, так! – раділи капустинки, у яких те, чим думають капусти -- кочерижки, було щільно прикрите, листям замотане.
ПЕКІНСЬКА капуста мовчала, бо нічого не розуміла. А БРЮССЕЛЬСЬКА здивовано бровами повела:
-- Вот із?.. Вас із дас?..
-- Ні, вас не «із дас» -- відгукнулася найрозумніша ХРЯПА, у неї те, чим думати треба, було ледь прикрите.
-- Дуже, дуже цікаво, -- зачервонілися на високих жердинах, залопотіли наввипередки ПОМІДОРИ.
-- Чого це ви маковієте? – байдуже запитав ЦАП.
-- Змагаємося, хто першим до фіналу потрапить.
-- Міський консервний завод оголосив конкурс «Кращий ТОМАТ-ТРИЛІТРОВИК».
-- У вищому світі ми – ТОМАТИ, -- розтлумачили ЦАПУ ПОМІДОРИ з високої жердини. – Фі!
-- Мені все одно не дотягнутися до верху, -- позіхнув ЦАП. – Та й не хочу.
-- Ми дотягнемося. І «ТРИЛІТРОВИК» буде наш.
-- Звісно, що ваш буде фінал, -- мекнув ЦАП.
-- Попереджаю, -- висунулася з землі ЦИБУЛИНА, ледь чутно каже: -- Стережіться! Мені що, від біди заховалася.
Усі послухали, але голос ЦИБУЛЯЧИЙ був ледь чутний.
-- Брати, сестри! Я, ЦИБУЛЯ, раджу вам бути обережними. Мені що, аж нічого! Нехай тільки спр-р-ро-об… хтось м-нее…
ЦАП, який саме ішов городом, взяв та й ліг на грядку цибулі.
-- Щ-щ-що т-т-та-ке-е, -- визирнула ЦИБУЛЯ, а як побачила над собою цапову борідку, сховалася. І там, на глибині схлипувала: -- Тільки спробуй на мене давити…
Цап оглядав город, хитав головою:
-- Ні, у мого господаря такого безладу нема. На нашому городі щириця росте огого яка, стовбури – як прути залізні. Вздовж паркану лопушиння жирує. Пирій соковитий, м’ясистий. Чисто королівський! – ЦАП пробачив, що дуже прискіпливо на нього Щавель. – Чого ти вилупився? Скривився, наче цапа ніколи не бачив.
-- Цапів різних бачив, -- пролопотів гордовито Щавель, скривився на всяк випадок.
ЦАП подивився на кислючий вираз Щавеля, аж оскомина занудила. Цап мекнув і відвернувся.
-- Галасу наробили: «Небезпека, небезпека!» Де ви її бачили? – заперечила кучерява ФАСОЛЯ. – Я все знаю достеменно… Я багато чого знаю!..
«То як подумати: цибулю можна й посмикати… Ліньки…»
-- …можу сказати, що особисто мене ні кішки, ні собаки не загрожують,– все ще щебетала ФАСОЛЬКА. – Кури! Кури, качки не наважуються шматувати…
-- То й що? -- Щавель слухав, що верзе хвалькувата ФАСОЛЬКА, а сам зиркав на ЦАПА.
-- Я смілива фасоля, тому й не чіпають. Побоюються...
Цап очі відкрив, тикнувся мордою в землю:
«Фу! Цибуля пекуча», -- фукнув ЦАП, голову закинув, очі заплющив.
На городі під мирним сонечком панувала дріма. Хто очікував вечірнього поливу, хто сапання. Тільки причавлена Цибуля кректала, але мовчала. Тим часом ЦАП на сонечку розігрівся, аж млосно стало: «Кисленького поїсти, чи що?.. Мій домашній пирій вже обрид, пріснуватий. Щавель добрий стоїть. Пика, звісно, не дуже… а виструнчився…» -- і пішов до грядки.
-- Агов! Навіщо я тобі такий кислючий? – обурився ЩАВЕЛЬ. Сусіди голосно засміялися, а Фасолька цокотала.
-- Я ж казала… Я багато чого казала… Цапи, вони ж такі невинні… Мене, наприклад, жодний цап не цапав. Тим паче, вихований, як оцей. Не хочу ганьбити бідного цапа… Він полохливий, сором’язливий. «Це про мене таке кажуть? -- думав крізь дрімоту ЦАП. -- То як мені після таких ганебних слів жити серед порядних цапів?»
ПОМІДОРИ засміялися, зачервонілися. Перепитували одне одного: «Ну як ми?» А репана смілива до Цапа: « Скажіть, Цапе, гарні ми чи як? Потім усі дружньо сміялися.
ЦАП піднявся, потягнувся, трухнув бородою, куцим хвостом подригав:
-- Гарні, -- мекнув. Не знаю, як буде з фіналом у «ТРИЛІТРОВИК», а подорож до сокодавки можу влаштувати. Це для мене аж ніяких проблем.
ЦАП рогами збив помідори, до яких дотягнувся. Інших ратицями струхнув, І став їх чавкати.
-- Оце так радість! Оце так вда… вда.. ви… ча…
Сік біг по рідкій бороді. А помідори:
-- …ц… т…к… вд… ди… ча… …ц… т…к… вд… ча…
-- Ха-ха-ха! – сміялися ПОМІДОРИ, до котрих ЦАП не дотягнувся.
-- А ми не встигаємо визрівати, -- турбувалися білясті, довгенькі помідори-сливки. (сорт такий сливки)
-- Встигнете, встигнете, -- бурчала все ще сердита ЦИБУЛЯ.
-- Чи правду кажете, тітко?
-- Я не брехуха, я чесна. Через мою правдивість усі рюмсають. Сама себе до сліз довести можу. Отака я чесна! – цідить крізь сльози Цибуля, а сама за Цапом слідкує.
-- Я ж кажу… а я багато чого кажу… Коли все чесно, ніякий Цап не нашкодить… ближній цап. Тим паче сусідський…А ті, що далеко… Хто-зна що у них на думці. А сусіда боятися не треба. Добрий сусід – майже рідня! Особливо цапи.
-- Сусідський цап добрий, -- вигукнула з-під землі ЦИБУЛЯ, потай заплакала.
-- Слухайте, -- ФАСОЛЬКА заплела вусика. – Мій родич ГОРОХ, знаєте який настирний. На моїх жердиночках вуса розпускає. Отаких пару родичів – ворогів не треба, -- зітхнула із полегшенням ФАСОЛЬКА. – ЦАПЕ, що ви кажете?
-- Кажу: добре, що прибрали горох. Менше шкоди шлунку. Піду мабуть…
-- То є так! То є так! – зраділи геть усі на городі.
-- Піду до капусти. Воно якось звичайніше, -- плямкнув Цап.
-- Ой-ой! – злякалися білокачаночки. З переляку бокове листя ще більш натопирщили, а ближні до качану тісніше пригорнули.
ПЕКІНСЬКА капуста витріщалася й мовчала. Нічого не зрозуміла БРЮСЕЛЬСЬКА, з подивом запитувала:
-- Вот із?.. Вас із дас?..
-- Прям таки «Вас»! Не «із дас»! Інших, чи що, нема? – розсердилася ХРЯПА, насупилася. – Я теж нічого…
-- Нічого, нічого, -- погодився ЦАП, коли доїдав ХРЯПУ капустину, а сам дивився на ПЕКІНСЬКУ. -- Ні, цю їсти не буду, бо стану бараном. Але ратицею все одно колупну, -- так вдарив, що ПЕКІНСЬКА ледь не впала на грядці.
-- Я ж казала! Цей ЦАП дуже миролюбний.
-- Справді? – капусти-БІЛОКАЧАНКИ питали Фасольку: -- точно знаєте?
-- Які кругленькі, -- захоплено мекав ЦАП, дивлячись на білокачанки. – Гарненькі!
-- Я ж казала… А я багато чого казала…
Тим часом Цап трощив капусту. ПЕКІНСЬКА щось зрозуміла, впала, БРЮСЕЛЬСЬКА толдичила: «Нас із дас! Памагайт!»
-- Ні, вас ані їсти, ані памагайт не буду. Ви якісь скажені. Рогами можна-таки хоч разок…
Підчепив ПЕКІНСЬКУ. Роги наставив на БРЮСЕЛЬСЬКУ, нахилився… Не встиг разок «помагайтнути». За парканом пролунав басовий чоловій голос:
-- Бароне! Бароне!
-- Бе-е-е! – відгукнувся Цап.
-- О! Тут у нас гостював барон! Ото гість! Я ж знала… А я багато чого знаю…
-- Навіщо я бекаю? – схаменувся Цап, язика прикусив.
-- То ви барон! – знову причепилася ФАСОЛЬКА.
-- Барон, -- гордовито повідомив ЦАП. – Справжній барон. Бачите, який порядок на городі навів… А драпати доведеться-таки…
-- Я ж казала… Я багото чого казала…
-- Коли б менше тебе, в’юху, слухав, більше б ладу дав городу. Спробувати на зуб тебе, чи що…»
-- Ай-ай! -- заволала ФАСОЛЬКА.
-- Нічого. Їсти можна, -- облизнувся ЦАП. Все ж таки, як прикрасився город! Козлотворчий порядок! Бе-е-е!
-- Бароне! Ах ти свинюка! – голос почувся зовсім близько
Цап скубнув ФАСОЛЬКУ ще раз, і драпака з городу.
-- Ай, ай! -- кричала скривджена ФАСОЛЬКА. – Я ж казала, я ж попереджала: Не вірте цапу на городі!..