Найсмачніший хліб у світі

Жила собі маленька дівчинка Тетянка з мамою, татом та старшим братиком і сестрою. Пройшла страшна війна по їхній землі. Ніде було жити і нічого їсти. Нічим було засівати землю. Тато прийшов з війни та дуже важко працював щоб відбудуватись, допомагав людям, а мама з дітьми поралися біля оселі та городу.

На їхньому городі виритий глибоченний захисний рів, який діти засипали землею носячи її в пеленах та в маленьких кошиках, щоб на тому місці можна було щось посадити. От одного разу мама й каже дітям:
– Поїду я на захід, бо там є більше хліба, та може виміняю борошна, а вам залишу трохи хліба та муки. Дивіться за коровою Ласкою, та нікуди з дому не ходіть, бо тата теж не буде, він на роботі.

Засипають діти рів, пасуть корову, рвуть їй бур’ян, доять її, прибирають у хатині. Будинок почали тільки будувати і жили тільки в одній кімнаті. Бігають діти під сонечком, працюють, їсти хочеться, по кусочку хліба хутенько виносили та й з’їли. От час іде, а братик Тетянці каже:
– Ходімо затопимо піч, як це робила мама та напечемо хліба, бо я дуже хочу їсти.

А дівчинка хоч і маленька, але кмітлива була, бачила як мама хліб місила та випікала.
– Ходімо, – каже.

Зайшли вони у хатину, знайшли торбу з борошном. Насипали у макітру, наносили води. Місять, місять, і самі вже в борошні та в тісті. І їсти хочеться і плакати хочеться. Коли це Тетянка чує, хтось гукає:
– Тетянко, не лий більше води, налий молочка, насип солі пучку, та спецій, та й постав, накрий діжу – хай сходить.

Здивувалася дівчинка, хто це, та й зробила так.

Вибігли діти на сонце з хатини, засміялися йому та й ну бігати. Бігали, бігали, згадали про діжу та й побігли в хату. Дивляться, аж діжа пригрілась на сонечку, та така вже висока та пишна стала. Що ж робити далі? Аж чують, хтось Тетянку гукає:
– Тетянко! Поміси ще діжу! Та затопіть піч, хай вона нагріється. Потім відтягніть вугілля з черені та й садіть хліб у піч.

Наносили діти дров, затопили піч. Братик аж на припічок лазив, щоб роздмухати вогонь у печі. Напалили піч, стягли з черені кочергою вугілля. Побігли на город, наламали широкого листя, поклали тіста на листки, на лопату та й посадили у піч. Закрили заслінку, сіли на купу соломи, якою розпалювали піч, і стали чекати. Чекали, чекали та й поснули.

Аж бачить Тетянка, як вони з братиком взялися за руки та йдуть по якомусь красивому місту, а у місті дуже красиві будинки та багато квітів, а люди веселі й радісні. Дивляться, аж ось і їхня хата, та така красива! Розмальовані ставні на вікнах, велика веранда. Заходять у хату, а в хаті багато кімнат і розгубились, не знають в яку зайти.
– Пішли прямо, – каже братик.

Зайшли у велику кімнату. Посередині стоїть великий круглий стіл, а на столі чого тільки немає: і хліб, і пиріжки і різні страви, фрукти. Та такі, яких вони ще ніколи не бачили, а пахнуть так гарно, аж дух захоплює. Тільки-но Тетянка хотіла взяти зі столу, а він як – підстрибне- і не достане вона. «Ну то й нехай», – думає вона.

А чує якийсь голос:
– Хліб треба заробити!
«А що ж я можу тут робити, – думає дівчинка, – як тут усе пороблено».
– Заспівай, ти ж так гарно співаєш, – каже голос.
«Та хіба ж це робота», – подумала дівчинка, та й ну співати, як соловейко. Так розливається голосок, аж піднялася Тетянка вгору та й полетіла. Дивиться, а внизу все таке гарне: садки цвітуть, пшениця колоситься і квіти, граються діти.

«Як добре, – думає дівчинка, – яке красиве моє місто, і це я тут живу. А де ж мій будинок і де мої рідні?».

Захотілося Тетянці додому. Спустилася вона на землю і потрапила у ліс. Темно кругом, тільки небо видно. Іде вона, іде. Дивиться, ось проглядає галявина, на галявині красиве озеро блакитне, а збоку гарна хатка стоїть. Відчинилися двері і на порозі став позіхаючи лісовичок, та як засміється:
– Оце диво,Тетянко! Хотів до тебе на хліб іти в гості, а ти сама до мене прийшла. Ходімо до мене в хатинку, я тебе малиною пригощу.
– Ні, – каже Тетянка, – десь я загубила братика, треба його знайти та бігти додому, бо мама прийде і буде шукати.
– То ходімо разом, найдемо братика та й полетимо до вас у гості на свіжий хліб.
Гукнув лісовичок білочку й синичку:
– Хутчіш знайдіть Тетянчиного братика та приведіть його сюди, а ми тут з Тетянкою почекаємо на місточку біля озера.

Поскакали лісовичкові друзі. Сидять лісовичок з Тетянкою на місточку, опустили ноги в теплу воду, бовтають ногами та так весело їм, бо у воді бачать себе, які вони смішні. Аж ось і синичка гукає:
– Бачу, бачу братика, він спить під пеньочком.
– Нехай поспить, – каже Тетянка, – бо він натомився, погуляйте з білочкою біля нього. Як виспиться, приведете його сюди. Ми тут будемо вас чекати.

Граються білочка з синичкою біля братика, шишечка як вискочить з лапок білочки, та «Гуп!» і впала біля ніжок хлопчика. Він і прокинувся.
«Де це я, – думає, – де Тетянка?».
– Не журись, – щебече синичка, – зараз я тебе відведу до хатинки, де твоя Тетянка.
А білочка каже:
– Сідай мені на спинку, та я тебе швидко віднесу до Тетянки.
Тільки сів він на хвостик білочці… Хоп, та й перескочили і вже на місточку. А Тетянка рада, що побачила братика.
– Сідай, – каже, – будемо грітися на сонечку.
Сидять біля лісовикової хати на місточку, а біля них білочка й синичка хлюпаються у водичці.

Посиділи, а братик і каже:
– Я додому хочу, може вже й матуся вдома. Ходімо, Тетянко.
А Тетянка йому:
– А я дороги не знаю.
Відповідає лісовичок:
– Ти, білочко, показуй у лісі дорогу, а ти, синичко, лети шукай Тетянчину хатинку. На комині їхньої хати стоїть півник. ото й вона.
Ідуть вони, взялися за руки: лісовичок, Тетянка, Петрик, а білочка з дерева гукає:
– Сюди, сюди! Вийшли з лісу, а лісовичок й каже:
– А тепер ідіть самі, бо моя мама не дозволяє мені далеко ходити. Дивіться, куди летить синичка і ви за нею.

Попрощались вони та й побігли за синичкою. От уже й містечко видно і їхня хатина. Прибігли у двір, аж чують мама кличе:
– Діточки, Тетянко, Петрик, вставайте, я вам їсточки принесла.

Прокинулися діти, а перед ними матуся:
– Мамо, мамо, а ми хліба напекли, ми зараз витягнемо з печі, бо ми трохи заснули.
Витягла мама хліб ще теплий із печі, а він такий рум’яний та запашний.
– Покуштуй чи добрий, мамо!
А мама погладила Тетянку й Петрика та каже:
– Найсмачніший хліб у світі.