Кому іграшки, а мишці смерть.

Ми живемо в такі часи, коли модно грати не лише у футбол чи доміно, - останнім часом багатьом уже й вибори набридли; от епідемії ще трохи адреналіну додають.
Запропоную гру віртуальну. Сподіваюсь, вам сподабається.
Уявіть собі, що ви – еліта країни, а ще краще – світова, і від вас залежать долі людей усього світу. Ви не просто маєте багато грошей, будинків та пароплавів. Ви – це наука, культура, просвіта, освіта, мистецтво, мода, спорт і навіть гідрометеоцентр, - тобто, очолюєте усі напрямки розвитку людства.
Щоб еліта почувалася гідно та забезпечено, її – тобто, вас – не може бути багато. Виглядати ви повинні респектабельними, та, попри все, привабливо щасливими. Заздрість з боку решти – це запорука вашого успіху. Не бійтеся не витримати темпу; втомитесь – останнім важливим завданням буде інсценування відходу у вічність та вихід із гри з непоганою перспективою доживати віку десь на периферії у якості заможного дивакуватого емігранта.
Робота попереду, відверто кажучи, непроста, бо тільки гроші та інформація, якими ви володітимете, питання не розв”язують. Гасло „Кадри вирішують все!” – на жаль, актуальне і досі. А у порівнянні з резервом простого люду ваш кадровий резерв мізерний: насамперед, це ваші діти (якщо вони, крім майна, мають ще й розум), плюс - приручені розумники та талановиті негідники, яких теж маєте долучати до касти посвячених.
Пам”ятайте: ваша сила полягає в тому, що ви завжди маєте ініціювати зміну правил гри, коли відчуваєте, що „Зволікання смерті подібне!” Заздалегідь підготувавши декілька (наголошую: декілька) варіантів розвитку подій, обирайте найоптимальніший та починайте гру за новими правилами (зі старими переможцями). Коли публіка необхідним чином підготована, а умови гри всебічно вивірені – буде, як у шахах: ”Білі починають і виграють”.
Спочатку маєте визначитись з „вектором”, куди „поведете” суспільство: чи, скажімо, до Євро-2012, чи одразу – до світлого майбутнього. Якщо ви – світова еліта, то пропоную всіх вести у різних напрямках: Україну – в Європу, Європу – в Азію, Азію з Африкою простісінько в Америку (бо Америка благоденствує!).
Якомога швидше при цьому треба усіх долучити до загальнолюдських цінностей. Які вони, ті цінності, визначитесь по дорозі; задекларовувати їх заздалегідь небажано, бо слово – не горобець, тим більше і за язика ніхто не тягне... Тож до справи. Той, кому в дитинстві доводилось хоча б одного разу когось пасти – вважаймо, вже має практичний досвід. Хоча з людьми трохи й важче (бо вони вміють говорити), результат роботи пастиря залежить у значній мірі від того, у якому стані паства та які в неї оті цінності. Всім зрозуміло, що чим слухняніша паства, тим краще живеться пастирям. Але історія вчить, що руку завжди треба тримати „на пульсі”.
Не радив би дожидати непрогнозованих неприємностей. Краще, не лінуючись, утворювати їх самостійно, щоб потім героїчно долати. Це людям подобається. Об”єднуйте народ у партії, спілки, товариства, не дожидаючи, поки він зробить це сам. Не випускайте ініціативу з рук. Робити можна все, тільки не мовчіть, не давайте нікому оговтатись, не робіть великих пауз у інформаційному наступі, бо цим ви даєте можливість натовпу аналізувати інформацію. Коли народ не „інформувати” та залишити у спокої, він може роздивитись довкола і зрозуміти, що відбувається. Чи піде він побивати ворогів, про яких ви постійно маєте торочити, - не переконаний, а от що вам будуть непереливки – це напевно.
Живемо, ні для кого з вас, панове, не секрет, у постіндустріальний період. А це означає, що за допомогою машин можна задовільнити потреби суспільства, і насамперед, зрозуміло, свої. Для обслуговування цих машин багато люду не потрібно. „Що ж робити з рештою?” - запитаєте ви. Вивчіть їх на менеджерів, бухгалтерів, психологів, юристів, журналістів, перукарів, лікарів, вчителів тощо. Хай поки що лікують, вчать, консультують, рахують, роблять одне одному зачіски та обрізають нігті. Пам”ятайте, добродії, що вам доводиться керувати у критичні часи, тому й діяти мусите, як то кажуть, неординарно. Вашим попередникам за допомогою війн вдавалося вирішувати майже усі проблеми, - раджу й вам не ламати традиції. „Вони не схочуть воювати,” - скажете ви. А зробіть так, щоб вони й не зрозуміли, що воюють. Ваші громадяни повинні тільки старанно годувати, лікувати, навчати та інформувати одне одного - а результати будуть такі, що й Марс позаздрить.
Дехто з вас, друзі, заперечить: мовляв, вибачте, вони ж розмножуватись уміють. А навіщо вам такі досягнення цивілізації, як кіно, телебачення, Інтернет? - спитаю я вас. Суха статистика плюс яскраві сюжети про те, як „віддячують” постарілим батькам власні діти, гадаю, переконають багатьох у тому, що краще тих дітей і не мати. Обов”язково до загальнолюдських цінностей долучіть одностатеві шлюби – хай тоді спробують народити... Дуже гарні словосполучення „громадянський шлюб” та „безпечний секс”. Якщо все це запрацює на повну потужність, - не думаю, що доведеться вдаватись до ганебної практики прихованої стерилізації.
Коли ваша, вибачте, паства не приноситиме прибутку, а згодом і утримувати себе буде не в змозі, втративши навіть здатність захиститися від голоду та холоду, тоді стане очевидним, що це суспільство, окрім екологічного лиха, нічого створити не спроможне. І докори сумління не стануть на заваді новим комісарам, що, заради благородної мети збереження „кращої” частини цивілізації та раціонального використання енергоресурсів, зголосяться зменшити чисельність народонаселення.
І нарешті про найголовніше. Відверто мушу сказати, що за всі ці дії відповідати не доведеться , - але тільки за умови, що Бога або немає або Він справді Всемилостивий та Всепрощаючий. Та станеться...