Бориспільська міська централізована бібліотечна система

Календар подій
Партнери
постаріє.

постаріє. викине дзеркало.
висадить маргаритки.
заведе кота, назве Герциним,
буде з ним говорити.
тишу питиме кухликом,
їстиме зацукровану.
колись горіла, тепер тухне
вологими дровами.
До кота – безпородного песика,
Цей буде Єсенін.
Чай у чашці кольору персикового
З айвовим варенням.
Занудьгує, помиє вікно..
Кухликом – тишу.
Жити страшно. А все одно
Вмирати страшніше.

Дідух-Романенко Світлана
Сонця!

Сонця!
вітру липового нахабного
у волоссі скуйовдженому.
у дні млосно-розніжено-звабні
Жінка
нова, свіжа, відроджена.
Пливе
стрімка, стрункА. як стрУнка,
натягнута, тільки б грати.
світ її мережаний візерунками,
душа веснянкувата ,картата.
жінка,
ніжність,
дзвінкоголосся.
степ розкішний квіту неораного.
Сонця!
Вітру
золотокосого.
нехай любить її, непідкорену.
крихку,
тендітну,
беззахисну
перед громом і буревієм.
від бога,
від чорта,
зі слів і сну.
нехай любить,
якщо
вміє.

Дідух-Романенко Світлана
Триптих

1

На тіло твоє, як на контурну карту,
Губами наношу таємні маршрути.
щоб ними наосліп, на дотик блукати,
щоб глибше ландшафтів принади відчути.

2

Порожнечу, без вас незаповнену,
Дику пустку, без вас невситиму,
Трем непевний, без вас невпокоєний,
Між людей таїною нестиму.

3

у дотику, подиху, помислі й поступу,
у поглядів сплутаних прі дивовижній
малює, вмліває, милує, вимолює
жіноча жадано-виснажлива ніжність

Дідух-Романенко Світлана
У колі рук твоїх, як в полі серед літа

У колі рук твоїх, як в полі серед літа,-

Так терпко-неспокійно променіти.

Під небом полохливим розпашілим

На білім тлі оголеного тіла

Пульсує невичерпна стигла пристрасть,

тремтлива, серпанкова, росяниста.

Горить, палає — не перегорає,

Як марево спекотних небокраїв,

Як сонця кроки трепетні дражливі,

Як щастя незворотне і можливе.

І я живу, пестлива квітка волі,

У тому полі, в рук твоєму колі.

Дідух-Романенко Світлана
Я пішла на далекий торжок

Я пішла на далекий торжок,

(Позбирала, що мала по хаті),

Все розклала і ну торгувати ―

Першим хлопець один підійшов:

― А скажіть, що у вас за товар?

― Все, що лишила доля по втраті.

Позбуваюсь, щоб чисто вмирати.

― То продайте мені Божий дар.

― Забирай хоч за так цю ману,

ти отримаєш муки невдачі,

Вічний сумнів і сум на додачу,

Досконалості пошук без сну.

Тут дзвінке підлетіло дівча:

― Тьотю, тьотю, а дайте кохання!

― Забирай, кришталева, останнє,

Не дивуй, що з чужого плеча.

Ти гарненько на себе примір:

Чи не муляє де, чи не тисне,

Чи згодиться на нині і прісно,

Чи не вкусить скажено,як звір.

А по тому прийшов чоловік,

Наче літо війнуло степами.

― Що шукаєте, любий мій пане?

― Та шукаю, не перший вже рік.

Тиші, спокою, миру й тепла.

Чи надбали такого ви краму?

― Не надбала, шукала б із вами.

Та іще ж не усе продала.

От як хто забере тяжкість літ,

Наполоханість досвіду й рани,

Я піду неоглядно за вами,

Як на сповідь, за очі у світ.

Лиш зітхнув і присів, як печаль,

І такий обійняв мене жаль.

Ледь не бігла слідом за дівчам:

― Віддавай, то з мого ще плеча.

Дідух-Романенко Світлана