Бориспільська міська централізована бібліотечна система

Календар подій
Партнери
Птах

Дідух-Романенко Світлана
«Ес»

Скресни, весно!
Сестро, плесни
Веселіше по воді.
Хай воскресне все небесне,
Перевеслом перелесник,
Мій чудесний перевесник
Зиму перепне тоді.
Ані присне, ні шелесне.
Тільки місяць – наш похресник,
Свідок пестощів краси-
Перестріне ніч над плесом
І розбестить безтілесну.
Скресни, весно!
Воскреси!

Дідух-Романенко Світлана
«Ле»

Лети, мій легеню,
Легкий мій лебедю,
Ой леле, лементу
Злетить левадами…
Лелечим клекотом,
Малечим лепетом,
Далеким шелестом,
Лілейним плескотом
Не будеш згаданим…
Ой леле, ожеледь.
Що серце? Може ледь
Леліти легітно,
Плекати лагідно
Легенди-спогади.
І леденіючи,
Тремтіти вражено:
Не станеш мрією,
Не будеш богом ти,
Зле злегковажений…

Дідух-Романенко Світлана
Доки зростуться шви

Доки зростуться шви -
трохи слабка на ноги.
Боже! сказав: «Живи!»
А не сказав, для чого.
Після страшних судом
доки втрясеться.
в біса складний синдром -
жити без серця.

Дідух-Романенко Світлана
постаріє.

постаріє. викине дзеркало.
висадить маргаритки.
заведе кота, назве Герциним,
буде з ним говорити.
тишу питиме кухликом,
їстиме зацукровану.
колись горіла, тепер тухне
вологими дровами.
До кота – безпородного песика,
Цей буде Єсенін.
Чай у чашці кольору персикового
З айвовим варенням.
Занудьгує, помиє вікно..
Кухликом – тишу.
Жити страшно. А все одно
Вмирати страшніше.

Дідух-Романенко Світлана
Сонця!

Сонця!
вітру липового нахабного
у волоссі скуйовдженому.
у дні млосно-розніжено-звабні
Жінка
нова, свіжа, відроджена.
Пливе
стрімка, стрункА. як стрУнка,
натягнута, тільки б грати.
світ її мережаний візерунками,
душа веснянкувата ,картата.
жінка,
ніжність,
дзвінкоголосся.
степ розкішний квіту неораного.
Сонця!
Вітру
золотокосого.
нехай любить її, непідкорену.
крихку,
тендітну,
беззахисну
перед громом і буревієм.
від бога,
від чорта,
зі слів і сну.
нехай любить,
якщо
вміє.

Дідух-Романенко Світлана
Триптих

1

На тіло твоє, як на контурну карту,
Губами наношу таємні маршрути.
щоб ними наосліп, на дотик блукати,
щоб глибше ландшафтів принади відчути.

2

Порожнечу, без вас незаповнену,
Дику пустку, без вас невситиму,
Трем непевний, без вас невпокоєний,
Між людей таїною нестиму.

3

у дотику, подиху, помислі й поступу,
у поглядів сплутаних прі дивовижній
малює, вмліває, милує, вимолює
жіноча жадано-виснажлива ніжність

Дідух-Романенко Світлана
У колі рук твоїх, як в полі серед літа

У колі рук твоїх, як в полі серед літа,-

Так терпко-неспокійно променіти.

Під небом полохливим розпашілим

На білім тлі оголеного тіла

Пульсує невичерпна стигла пристрасть,

тремтлива, серпанкова, росяниста.

Горить, палає — не перегорає,

Як марево спекотних небокраїв,

Як сонця кроки трепетні дражливі,

Як щастя незворотне і можливе.

І я живу, пестлива квітка волі,

У тому полі, в рук твоєму колі.

Дідух-Романенко Світлана
Я пішла на далекий торжок

Я пішла на далекий торжок,

(Позбирала, що мала по хаті),

Все розклала і ну торгувати ―

Першим хлопець один підійшов:

― А скажіть, що у вас за товар?

― Все, що лишила доля по втраті.

Позбуваюсь, щоб чисто вмирати.

― То продайте мені Божий дар.

― Забирай хоч за так цю ману,

ти отримаєш муки невдачі,

Вічний сумнів і сум на додачу,

Досконалості пошук без сну.

Тут дзвінке підлетіло дівча:

― Тьотю, тьотю, а дайте кохання!

― Забирай, кришталева, останнє,

Не дивуй, що з чужого плеча.

Ти гарненько на себе примір:

Чи не муляє де, чи не тисне,

Чи згодиться на нині і прісно,

Чи не вкусить скажено,як звір.

А по тому прийшов чоловік,

Наче літо війнуло степами.

― Що шукаєте, любий мій пане?

― Та шукаю, не перший вже рік.

Тиші, спокою, миру й тепла.

Чи надбали такого ви краму?

― Не надбала, шукала б із вами.

Та іще ж не усе продала.

От як хто забере тяжкість літ,

Наполоханість досвіду й рани,

Я піду неоглядно за вами,

Як на сповідь, за очі у світ.

Лиш зітхнув і присів, як печаль,

І такий обійняв мене жаль.

Ледь не бігла слідом за дівчам:

― Віддавай, то з мого ще плеча.

Дідух-Романенко Світлана