Бориспільська Публічна бібліотека імені В‘ячеслава Чорновола

Календар подій
Партнери
Спогади минулої весни…

Кинь мені монетку золотую
На поетове розтрачене життя;
Кожен день я образ твій малюю,
Та нема від тебе співчуття…

Михайло Боярко
Музика

Музика в мені звучить завжди…
Не уявляю – як без неї в Світі жити:
Музико, не йди, хвилиночку зажди!
Не поспішай метеликом злетіти…

Михайло Боярко
Птах

Дідух-Романенко Світлана
Сон… Полёт…

Приснился сон, как я бескрылый, слабосильный поднялся над горами, над морями…, над всей Землёй…, и, оглядев Простор неимоверный, свершил прыжок – Последний свой полёт…

И пролетая вниз, встречая птиц, летящих по своим делам, услышал мненье их о сущности поступка моего…

Вот сокол, быстрой молнией сверкнувший среди туч, спросить успел: Куда торопишься, тебе ж не за добычей?

А вот стрижи, умеющие стаей на лету и спать и веселиться, промчались сквозь меня. – Но, ты же ведь не птица, - успели пошутить, - откуда ж ты летишь и где твои друзья…?

Михайло Боярко
Копанка

Було Катрусі років із дев’ять. Як вона вже ходила до бабусі сама. Це день кілометрів зо три. Йшла спочатку лугом. Там завжди місцями було трохи води, тому стежку загачували коренями хріну, буряком, гілками. А навкруги – осока, різнотрав’я і різноквіття, і все таке буйне, високе. Вона ледве виглядала з того кольорового розмаіття.

А далі було справжнє невеличке озерце. Казали на нього – копанка. Але там били джерельця і вода завжди чиста і прозора, як сльоза. Водились в ньому карасики і в’юни. А ще жила справжнісінька чорна черепаха, яка іноді опинялась на суші і тоді Катруся могла з нею поспілкуватись. Черепаха зовсім-зовсім її не боялась. Росли там лепеха і рогіз, жовте латаття трохи очерету, а ще – такі білі, красиві квітки зонтиком на високих бордових ніжках, і інші – низенькі білі пухнасті зірочки схожі на свічки каштанів. Пізніше Катруся дізналась , що це вахта трилисткова, лікарська.

Ніна Габінська
Дві подруги

Дві подруги, Фрося й Ліда
Якось та й зустрілись
На лавочку для бесіди
Любенько усілись.

Не бачились тридцять років
Отож, як ведеться,
Повідають одна одній
Як кому живеться.

Орфографію розмови
Зберігаєм точно.
Щоб образи уявити
Всі могли заочно.

Ліда зразу ж: «В мене доня
Вже ж така красотка –
Скласту ціну їй не можна,
Всьо по моді, чотко.

Бровки зделані шнурочком,
Чистий фарфор зубки,
Подправлені гельом щочки
Подпухлені губки.

Ніна Габінська
Книгині

Створіння Всесвіту – була нелегка справа,
Але її зробив Хтось задля нас!
Тепер нам треба не ловити гави:
Знання і досвід предків вчити про запас!

Де ж ті знання і досвід маєм брати?
Де витоки чудових тих джерел?
Яке ім’я у них, хто все це йде збирати
І бачить мудрість Світу, як, з висот, орел?..

Вони великих статків не складають
Ні в скринях, ні в валізах, ні в банках,..
Скарби висот духовних завжди мають,
Відкритих людям всім, - не на семи замках!

Михайло Боярко
До 97-ї річниці бою на Трубежі

Українці цілого світу знають про безсмертний подвиг київських студентів і гімназистів, здійснений ними наприкінці січня 1918 року біля станції Крути. Юні оборонці нашої Вітчизни, які, не шкодуючи власних життів, вступили в бій з лютим московським ворогом і затримали його наступ на Київ, справедливо визнані Українською державою національними героями. Для наших сучасників і всіх прийдешніх поколінь вони назавжди стали прикладом справжнього, дієвого патріотизму і великої самопожертви в імя свободи українського народу і незалежності Батьківщини. Про їхній мужній вчинок написані поетичні і прозові твори, наукові праці. На місці бою київської молоді проти московсько-більшовицького війська встановлено пам’ятник. Щороку 29 січня приїжджають до нього не тільки тисячі представників патріотичної громадськості, але й керівники держави.

Ретельне дослідження призабутих сторінок нашої історії, здійснене впродовж двох останніх десятиріч, підтверджує: крутяни були не єдиними героями, хто в буремні часи національно-визвольних змагань, сповнений любові до рідного народу і болю за його долю, добровільно став на захист незалежності України від московського агресора.

До числа патріотів, у серцях яких палала жертовна і діяльна любов до України, належали також козаки Баришівської, Березанської, Бориспільської і Вороньківської сотень Переяславського полку. Майже через рік після подвигу української молоді під Крутами, на початку лютого 1919 року, коли на Київ знову посунув той самий хижий агресор, вони вийшли назустріч ворогові неподалік станції Коржі (нині Баришівський район Київської області). Вступивши в жорстокий кривавий бій з хижою московською ордою біля залізничного мосту через річку Трубіж, козаки зупинили на дві доби її наступ на Київ. Ціною життів майже півтори сотні своїх побратимів козаки перешкодили ворогові раптово захопити столицю України й заарештувати легітимну владу. Завдяки цій свідомій самопожертві героїв і їхньому подвигу Директорія УНР і Центральна Рада та інші урядові установи встигли евакуюватися з Києва і переїхати до Вінниці.

Анатолій Ковальчук
Щоденник фестивалю «Усі ми діти твої, Україно! – 2014»

Ольга Кацан, бориспільчанка, десятикласниця, ділиться своїми враженнями від перебування в молодіжному лагері «Молода гвардія».

Кацан Оля
«Ес»

Скресни, весно!
Сестро, плесни
Веселіше по воді.
Хай воскресне все небесне,
Перевеслом перелесник,
Мій чудесний перевесник
Зиму перепне тоді.
Ані присне, ні шелесне.
Тільки місяць – наш похресник,
Свідок пестощів краси-
Перестріне ніч над плесом
І розбестить безтілесну.
Скресни, весно!
Воскреси!

Дідух-Романенко Світлана