Бориспільська міська централізована бібліотечна система

Календар подій
Партнери
Cергій Жигалко

Отже, вперше постане перед тобою, шановний читачу, документальна письменницька доля та творча спадщина розстріляного комуновладою в 1938 році талановитого українського письменника Сергія Йосиповича ЖИГАЛКА

Скромна авторська мета долучитися до реального повернення із забуття імені бориспільського прозаїка, творчість котрого, схоже, ще не лишень не поцінована, але й гаразд не прочитана. А, точніше, розсіяна, тобто загублена в численних українських періодичних виданнях пореволюційного часу. Та й саме ім’я достовірно не згадується в поодиноких публікаціях Розстріляного Відродження та літературних енциклопедіях.

Авторові вдалося зібрати майже весь літературний доробок його від початків і до становлення як творчої особистості, простежити шлях формування за творчими уподобаннями, познайомити з колом близького йому письменницького середовища. Рукописи арештованого творчого доробку прозаїка знищено «путем сожжения». Ні назв, ні переліку рукописів не зазначено. Як знищено й два романи «Ванда» та «Земля» у видавництві «Радянська література», в яких розгорнута, проблема колективізації на селі й побудова нових усуспільнених відносин.

Автор не прагнув подавати його літературний доробок, сказати б, вибірково. Подано твори в зафіксованому часі їх появи, щоб можна простежувати письменницьке творче зростання. Пам’ятаймо тих, хто ціною власного життя торував гіркий шлях до свободи слова серед густої лиховісної темряви, але загинув у розквіті таланту від несвободи більшовицького ярма. І постать Сергія ЖИГАЛКА приречена повернутися із радянської зони непам’яти до пам’яти українського народу.

Видання адресоване широкому колу шанувальників українського слова: освітянам, краєзнавцям, студентству та літературознавцям, котрі цікавляться документальною історією становлення українського літературного процесу в пореволюційну добу.

У книзі використано світлини та малюнки до публікацій С. Жигалка з журнальних видань 20-30-х років: «Нова громада», «Київ-ГАРТ», «Всесвіт», «Життя й революція», «Глобус», «КІНО», «Червоний шлях», «Молодняк», «Молодий більшовик», «Літературна газета»

20 Серпня 2020
Електронні книги
ВИРЯДЖАЛА МАТИ СИНА

Бориспільський край багатий на різні неповторні народні обряди та звичаї, які сягають глибин тисячоліть. Унікальним дійством у ХХ столітті був обряд проводів до армії, який має витоки з ХVIII–XIX століть, коли «солдаччина» в Російській імперії тривала 25 років, адже войовнича московщина тільки з 1492 по 1595 рік проводила військову агресію 50 років. За останні 250 років Москва воювала близько 140 років. Лише декілька воєн і декілька років можна зарахувати Московії як визвольні, всі інші були загарбницькими

Войовнича й загарбницька політика монархів-самодержців і наступних правителів Росії проводилась успішно чи з поразками, часом з більшими досягненнями, ніж задумано, а іноді з утратою раніше завойованого. І це тривало безперервно. Всі монархи і їх наступники в своїх діях цілковито відповідали заповітам імператора-деспота Петра І. Його діяльність і безоглядна поведінка з переможеними народами імпонували всім російським імператорам і послідовникам. Він був і зараз є для них зразком. А для виконання загарбницьких планів завжди потрібне «гарматне м’ясо».

20 Серпня 2020
Електронні книги
Імені Ярослава Мудрого

У виданні подано історію створення Міжнародного освітнього фонду мені Ярослава Мудрого та розкрито діяльність освітньої організації, яка успішно працює 26 років і стала лідером багатьох Всеукраїнських рейтингів «Благодійна Україна». Цікавим є той факт, що ім’я Ярослава Мудрого взято в назву для популяризації постаті Київського князя першим в Україні. На той час ще не було державного ордена Ярослава Мудрого, пам’ятника Ярославу Мудрому в Києві, Харківська юридична академія ще не носила його ім’я… Книжка ґрунтовно розкриває роботу фонду, його діяльність за різними програмами. В ній вміщено багато світлин та публікацій про роботу благодійної організації. Видання цікаве своєю інформативністю, колоритністю дат і прізвищ. Все це дає підстави рекомендувати його широкому колу читачів, зокрема тим, хто цікавиться історією благодійних рухів в незалежній Україні .

20 Серпня 2020
Електронні книги
Весілля на Бориспільщині

Читаючи цю книгу, ви потрапите до прекрасної казки українського народного весілля в селах Бориспільщини ХІХ–ХХ століть, казки, що передавались із покоління в покоління тисячі років. В ній збереглись безліч елементів унікальних язичницьких і християнських ритуалів. Народна пам’ять довгий час зберігала національний пісенний скарб весільного обряду, який впродовж багатьох років був невід’ємною яскравою та обов’язковою частиною життя українців.

Павло Чубинський у 1877 році записав народне весілля в Борисполі, а Микола Лисенко на його прохання записав музику до всіх весільних пісень. Цей фольклорний запис сьогодні є неповторною перлиною української культури, безцінним скарбом, що залишив нам у спадок Великий Український Етнограф. Читач знайде його у виданні. Не менш цікавими та багатогранними виявилися фольклорні записи українського народного весілля ХХ століття в 15 селах Бориспільщини, які мені вдалося записати з допомогою багатьох жителів та освітян цього краю. Вражає те, що в жодному селі немає однакового обряду. Звичайно, деякі пісні та весільні блоки повторюються, частково зберігається пісенна палітра, що часто майже дослівно перегукується з обрядом, записаним Павлом Чубинським. Кожен запис унікальний. Тут зустрічаються язичницькі обряди «шаблі», «перепою», завивання вільця, комори, очищення вогнем та багато інших. Викликає захоплення глибинна ліричність й образність весільних пісень, їх тематичний супровід кожного етапу святкового народного дійства. Наскрізно простежується виховні особливості в традиційних елементах весілля: повага до батьків, свого роду, виховання у молодої працелюбності, чесності, оволодіння народними ремеслами та уміння переборювати всі можливі труднощі в новій родині через любов до свого чоловіка.

В деяких селах зустрічаються обряди, яких зовсім немає в записах Павла Чубинського. Так, наприклад, молода в день весілля в руках тримала весільний посох – рівну дерев’яну палицю із калини, яку їй вручав молодий, або обряд «шаблі», «перепою», а також багатий арсенал весільних побажань під час дарування.

Все це дає підстави вважати ці фольклорні записи українського народного весілля ХХ століття унікальними і неповторними. Вони є справжньою окрасою не тільки Бориспільщини, а й всієї України.

Розуміння давнини та глибини весільних традицій додають записи «Весільних звичаїв українців у першій половині ХVІІ століття» Г. Боплана, «Опис весільних українських простонародних обрядів. 1977 рік» Г. Калиновського, «Сватання, весілля і родини у люду руського на Русі Червоній. 1805 рік» І. Червінського, які подаються на початку видання.

На Бориспільщині обряд українського народного весілля діяв упродовж всього ХХ століття, але поступово згасав і вмирав.

В ХХІ столітті він залишився лише в пам’яті деяких старожилів. Хотілося б, щоб ця прекрасна українська весільна казка знову ожила в нашому краї, в нашому житті. Це буде доброю ознакою розквіту і зміцнення Української держави.

20 Серпня 2020
Електронні книги
Храм Українства

ХХ століття залишило нам у спадок багато яскравих і трагічних сторінок. Однією з них в історії Бориспільщини є Бориспільська Українська гімназія імені Павла Чубинського. Вона почала діяти влітку 1917 року. Це був один із перших середніх навчальних закладів в Україні, яких так потребувала молода Українська держава. Його діяльність наскрізно пронизувалась українським змістом навчання й виховання, українським духом. Тут вивчались історія України, українська культура, українознавство, шанувались народні традиції й українська пісня, викладання велось українською мовою. Зважаючи на те, що в Україні на початку 1917 року не було жодної української школи, становлення Бориспільської гімназії стало не тільки на Бориспільщині, а й у всій Україні визначною подією. До нового освітнього закладу прийшли працювати кращі педагоги того часу, що сповідували велику любов до України і переймались бажанням максимально долучитись до розбудови молодої Української держави. Згодом гімназію очолив Василь Костащук – вчитель-науковець, що входив до Київської наукової школи Михайла Грушевського. Ряд предметів, в тому числі і французьку мову, викладала Ганна Чикаленко, що знала 28 мов і була високоосвіченим педагогом. В гімназії викладали Микола Опришко, Борис Левицький, що згодом стали визначними діячами української культури. Багато випускників Бориспільської Української гімназії імені Павла Чубинського брали активну участь у всіх процесах становлення Української Народної Республіки, піднімали з руїн українську культуру, несли в народ українське слово, українську пісню, українську культуру. В травні-червні 1920 року гімназія стала центром Бориспільського антибільшовицького повстання.

Воно було потужним виявом спротиву московсько – більшовицькій владі і тривало з кінця квітня 1920 року аж до середини червня 1920 року

12 червня 1920 року більшовики зайняли Київ, а Бориспіль героїчно боровся із російськими загарбниками майже до 16 червня 1920 року, аж до того часу, коли більшовики втративши надію взяти Бориспіль, застосували запалювальні фугасні снаряди із бронепоїзда, спалили третину будівель, розстріляли більше 500 бориспільців, серед яких було багато студентів Бориспільської Української гімназії імені Павла Чубинського.

Євген Чикаленко у своєму «Щоденнику» 1919–1920 років вмістив лист своєї дружини Юлії, яка йому писала: «Бориспіль, який у останні дні після відходу з Києва більшовиків відбив самостійно сім більшовицьких атак, поки допросився від поляків помочі [15, с. 350].»

На першій лінії боротьби з московсько-більшовицькими військами стояли сміливі гімназисти з Борисполя. Випускники Бориспільської Української гімназії імені Павла Чубинського не тільки звитяжно воювали, а й працювали в різних структурах УНР, ставали в ряди Українського війська і хоробро гинули на різних фронтах «за Україну, за її волю, за честь, і славу, за народ».

Безперечно, така проукраїнська позиція першого середнього навчального закладу на Бориспільщині не подобалась радянській владі. Відразу після завершення московсько-більшовицької окупації України Росією в 1921 році Бориспільську Українську гімназію імені Павла Чубинського закрили, на її базі створили соціально-педагогічну школу. Згодом закрили і цю школу, а відкрили на її базі Бориспільську школу № 2. Впродовж багатьох десятиліть окупаційна більшовицька влада жорстоко переслідувала педагогів гімназії та її випускників. Вони вважались особливо небезпечними для радянської влади, адже мали в серці велику любов до України і прагнули власної незалежної держави.

Талановитого хормейстера Бориса Левицького, українського письменника Сергія Жигалка, режисера Бориса Дробинського, соратника Леся Курбаса, актора театру «Березіль» Анатолія Магеровського, державного службовця Максима Головатого, бандуриста Дмитра Пінчука та багатьох інших випускників гімназії розстріляли. Директора гімназії Василя Костащука, його учнів Івана Кошмана, Миколу Клещенка заслали на довгі роки в радянські концтабори. Багато хто, рятуючи своє життя, як учителька Ганна Чикаленко, емігрували і більше ніколи не повернулись в Україну. Долі багатьох вчителів та гімназистів навіки загубились у кривавому ХХ столітті.

Впродовж століття дозволялось згадувати про випускників та вчителів гімназії, українських патріотів лише як про бандитів, зрадників Батьківщини, націоналістів, іноземних шпигунів та контрреволюціонерів.

Насправді всі вони були лицарями українського духу, справжніми Героями України, яких Українській державі так бракує у ХХІ столітті.

Ця книга – історія першого середнього навчального закладу на Бориспільщині, вона повертає із забуття славних синів і дочок України з Бориспільщини, відкриває заборонену у ХХ сторіччі яскраву сторінку педагогічної творчості колективу Бориспільської Української гімназії імені Павла Чубинського1 . Історична правда повертається і потребує вдячних українців.

20 Серпня 2020
Електронні книги
Бориспільська Голгофа

Розгорнувши цю книгу, ти побачиш тисячі імен і прізвищ жителів Бориспільщини. Звідки б вони не були, з міста чи села, з віддаленого кутка чи хутора, – це люди землі бориспільської, свідки трагічних і героїчних подій, що відбувалися в нашому краї, починаючи з 1917 року. Їм судилася гірка, тернова доля. Вони були розстріляні, замучені в радянських концтаборах, виселені в далекі необжиті райони Крайньої Півночі і Далекого Сходу, вони вмирали від Голодомору, мучилися в сталінських катівнях, гинули на фронтах Другої світової війни, знищувалися нацистським окупаційним режимом, лягали в чужу землю далеко від рідного краю, вивезені на примусові роботи до Німеччини. Це жертви московсько-більшовицького і фашистського режимів. Їх прізвища занесені в нашу книгу-меморіал, щоб цих великомучеників завжди пам’ятали, згадували і не забували запалити свічу пам’яті по безневинно убієнних.

Першими жертвами червоного терору були борці за незалежну Україну, учасники антибільшовицького спротиву далеких 20-х років ХХ століття, коли йшла боротьба не на життя, а на смерть за вільну і незалежну Украї ну. У жорстокій, непримиренній боротьбі з московськими окупантами пролилися ріки крові.

20 Серпня 2020
Електронні книги
Великомученики

Сьогодні все більше і більше українців розуміють важливість утвердження в Україні єдиної Православної Церкви України, незалежної, вільної від московської опіки, церкви визнаної Вселенським патріархом.

Це був би добротний підмурок у розбудову Заможної, Вільної, Європейської України. В першій половині ХХ століття після проголошення Незалежності України українці прагнули започаткувати та закріпити в Українській державі таку Українську церкву.

Ця книга про них, наших земляків, які на Бориспільщині створювали Українську Автокефальну Православну церкву, агітували за неї. Ця книга про священників, вихідців з Бориспільщини, яких вбила радянська влада, не залишивши для нащадків їхніх могил. Адже за часів комуністичного режиму носіїв Слова Божого знищували за відданість вірі, за те, що вони активно протистояли руйнуванню храмів, пам’яток церковної архітектури, бібліотек, архівів, монастирів, за те, що не підтримували московсько-більшовицької влади. Разом із духовенством знищувались всі, хто підтримав на Бориспільщині рух за створення Української Автокефальної Православної Церкви. Подібного цілеспрямованого вбивства духовенства, яке здійснював комуністичний режим у 1920–1930 роках історія людства ще не знала

Переважна більшість священників та прихильників Української Автокефальної Православної Церкви були розстріляні й замордовані в концтаборах. Прах їх покоїться у братських могилах Биківні, на Лук’янівському цвинтарі в Києві та багатьох інших невідомих місцях, де вони прийняли мученицьку смерть за Христа.

Найстрашніша хвиля репресій для духовенства Бориспільщини та Київщини настала в 1937–1938 роках. 20 листопада 1937 року у Києві було розстріляно главу УАПЦ Митрополита Василя Липківського. В цей же рік не один десяток жителів Бориспільщини, священників та прихильників УАПЦ, також поплатились життям. Саме тому Українська Автокефальна Православна церква залишилась в пам’яті народу як розстріляна церква.

Вивчаючи справи багатьох священників, жертв репресій 1920– 1930 років, вражає одна закономірність, а саме те, що у 95 випадках із 100 не було вже кому повідомити про запізнілу реабілітацію невинних жертв сталінського терору.

Про жахливі наслідки нищення церков і духовенства говорять такі статистичні дані: у 1917 р. Київська Православна єпархія налічувала 1710 парафій, у 1940 р. – лише 2, відповідно у 1917 році монастирів (чоловічих і жіночих) було – 23, у 1940 р. – жодного, священників – 1435, у 1940 р. – 3, ченців (черниць) – 5193, у 1940 р. – жодного

Ніхто з українців не повинен забути ці злочини та тих, хто вмирав з вірою в Бога та Україну!

20 Серпня 2020
Електронні книги
Стати народом

Сьогодні, коли в незалежній Україні майорить жовто-блакитний прапор, звучать слова державного гімну «Ще не вмерла України ні слава, ні воля», а в школах України вивчають історію України, декому, особливо молоді, видається, що так було завжди. Але не так давно в радянську добу все це заборонялося. А тих, хто пропагував ідеї українства, московсько-більшовицька влада називала зрадниками Батьківщини і кидала сміливців за грати або розстрілювала. Радянська освіта наскрізно була пронизана ленінсько-сталінськими постулатами, зміст навчально-виховної роботи спрямовувався на тотальне вихолощення будь-яких згадок про Україну, особливо борців за її незалежність.

Історія України вивчалась лише півроку у сьомому класі, а концепції навчальних програм погоджувались з Москвою. В школах вивчення української мови було необов’язковим. Дискримінація вчителів української мови полягала в тому, що тим педагогам, хто викладав в школі російську мову, вводилась доплата до заробітної плати в розмірі 20 відсотків від заробітної плати, а класи в кількості 25 осіб при вивченні російської мови ділились на 2 групи. Виховний процес цілковито підпорядковувався ідеям Комуністичної партії, диктатура якої знищила мільйони кращих синів і дочок України. Радянська школа була в руках комуністів головним інструментом виховання покірних рабів, які повинні назавжди забути, хто вони, якої національності, і любити лише Радянський Союз та його політичних вождів.

В цей важкий для України час на початку вісімдесятих років ХХ століття яскравою свічкою українського змісту освіти і виховання постала Гнідинська восьмирічна школа Бориспільського району Київської області.

Це був вибух українського духу, української ідентичності. До унікального на той час навчального закладу потяглися тисячі вчителів, науковців та громадських діячів України. Саме такий масовий приїзд до Гнідинської школи прихильників створення нової української школи унеможливив репресії органів КДБ та Комуністичної партії щодо сміливих педагогів. На одному із засідань пленуму Бориспільського райкому партії, де обговорювалось питання щодо роботи Гнідинської школи та звільнення її директора, було сказано: «Не чіпаймо зараз цю школу, бо будемо мати проблеми не тільки в Україні, а й за «бугром».

Гнідинська школа вела за собою кращих педагогів України і тим самим наближала проголошення незалежності Української держави. Досвід роботи її педагогічного колективу вписаний золотими літерами в історію України та історію української педагогіки.

20 Серпня 2020
Електронні книги
Свiтло. Нариси з iсторii освiти Бориспiльщини. Том 2

Другий том видання «Світло» охоплює період з 1941 по 1991 роки. Це п’ятдесят років радянської тоталітарної доби, за часів якої була уніфікована робота всіх шкіл СРСР.

В навчальних закладах України виховували вірних ленінців, синів і дочок Комуністичної партії Радянського Союзу. Російська мова посіла панівне місце в навчальному процесі, історія України вивчалась лише півроку в 7 класі, українські традиції, українська культура були витіснені з навчально-виховного процесу. Читач зрозуміє глибину і сутність цих ідеологічних процесів, коли прочитає щорічні «Звіти районного Бориспільського відділу народної освіти» про свою роботу в різні роки мовою оригіналу

Цікавими будуть читачам і документи діяльності освітніх закладів періоду німецької окупації 1941–1943 років.

В переддень проголошення незалежності України в 1970–1990 роках в школах Бориспільщини відбулись суттєві зміни в навчально-виховному процесі. Бориспільське райвно стало одним з кращих в Україні і навіть в Радянському Союзі. Досвідом роботи педагогів Борисполя та району почали цікавитися школи не тільки Київщини, а й України. Так формувався фундамент незалежності України. Педагогічні колективи Бориспільщини невтомною і творчою працею наближали день її проголошення.

30 Липня 2020
Електронні книги
Свiтло. Нариси з iсторii освiти Бориспiльщини. Том 1

Історія освіти Бориспільщини – одна з найменш досліджених тем.

Не можна сказати, що освітяни байдуже ставилися до важливих для рідного краю історичних сторінок: в багатьох школах є музеї історії шкіл, під керівництвом вчителів учні досліджували різні періоди становлення освіти як в місті, так і в районі, зібрані цікаві експонати та світлини. Але все це стосується в основному XX століття, найбільше його другої половини. Лише в деяких школах є короткі дані про роботу освітніх закладів другої половини XIX століття.

Проте освіта Бориспільщини сягає часів трипільської культури. Як свідчать археологічні розкопки, в цей час на теренах сучасної Бориспільщини були вже школи. В часи Київської Русі на наших землях відкривались школи при великих церквах.

Особливого розквіту освіта сягнула на Бориспільщині у XVIII столітті, в добу Козаччини діяли сотенні, полкові, церковнопарафіяльні школи, школи грамоти, жіночі школи та інші освітні установи.

В XIX ст. помітний слід в освіті Бориспільщини залишили земства, за сприяння яких було збудовано та відкрито багато народних училищ. Поряд з народними училищами в цей час діяли недільні школи, церковнопарафіяльні школи, школи грамоти. В Борисполі успішно працював пансіон для дівчат Карла фон Кремера, в місті і районі була ціла низка жіночих шкіл, які давали міцні знання.

В XX ст. на Бориспільщині спостерігався поступовий розквіт освіти. Разом з тим це століття відзначилось великим терором до тих освітян, що сповідували любов до України та прагнули її самостійності.

Школи Бориспільщини в минулому столітті виховали багато славних синів і дочок рідного краю, помітний слід в історії педагогіки залишили талановиті педагоги.

Багато цікавих документів ввійшли до цього видання. Майже всі вони друкуються вперше і переконливо доводять, що історія нашого краю – яскрава перлина історії освіти України.

30 Липня 2020
Електронні книги