Володимир Кальненко

Володимир Кальненко - самобутній український художник, ілюстратор, педагог. В його картинах авангардно і романтично поєднано на полотні українські образи і тексти, що характерно для народних картин, експерименти з пропорціями, композицією, неповторний колорит майстра.

Народився ( 21 січня 1944р.) та провів дитинство митець на Київщині, в с. Старі Безрадичі. Вихований бабусею Катрею в справжніх українских традиціях і народному дусі, що навіки глибоко відобразилося на його художньому світогляді.

Рано помітивши малюнки сина вуглиною на стінах, батько віддає його у 1956р. до Республіканської середньої художньої школи-інтернату ім.Т.Шевченка. Наступним етапом формування художника стала в 1965-му Академія Художеств у Ленінграді (де навчався і наш Тарас Шевченко), одна із провідних художніх шкіл у Союзі. Власне як художник українського напрямку Кальненко сформувався у місті на Неві, де він досконало оволодів «академічним рисунком» , але жагуча ностальгія за Україною навіки вписала українську символіку в його полотна (диплом «Гоголь», що засуджувався кафедрою Академії, «Козак Мамай» вплинула на його творчість, серія жіночих образів-портретів). У всьому чужому – людях, місцях він шукав «Україну» ... і знаходив її або створював сам. У себе в майстерні він організовує щотижневі зібрання українців, започатковує у Петербурзі «Тарасову ніч» -- традицію не спати з 9 на 10 березня :«не можна спати в цю ніч, бо проспимо...». Відомі кобзарі, співаки, поети з усього Радянського Союзу приїздили до майстерні-мансарди художника і всю ніч читали життєпис Шевченка, щоденники, «Кобзаря». Примітно, що з 1964р. Кальненко не спить у ніч на 10 березня уже 51 рік і проводить «Тарасові ночі» вже в Києві!

Коли 1986р. вибухнув Чорнобиль, справжній патріот не зміг залишатись осторонь лиха, і маючи престижну посаду у Мухінському училищі в Росії, Кальненко просить переведення на Україну. І як співається в одній із улюблених пісень митця: «ой летіла гуска додому, та й упала гуска додолу...». Так він опиняється у Гнідині на Київщині і стає одним із засновників Малої академії народних мистецтв ім. П.Чубинського, навчає дітей ліпленню з глини, влаштовує виставки, поїздки до музеїв за власний кошт. В Україні починається новий етап його творчості.
Нагороджений димломом Київської обласної премії в галузі народного мистецтва ім. П. Верни 1987р.

Кальненка в Україні ще знають як «того, що пішки пройшов...» в 1991 р. він долучається до пішого походу-реквієму «Останнім шляхом кобзаря», де пронесе посмертну маску Шевченка від Петербургу до Києва. Незрадливо він завжди несе Шевченка у своєму серці і в різні роки заборони всього українького йому часто діставалося за його українство.

Артистичний, відвертий, талановитий та часом епатажний персонаж, він не завжди вписувався і сприймався традиційним художнім простором України.

Не випадково свою останню виставку Кальненко називає «Contr amnesia», в Україні щодня він боляче переживає наше повсякчасне «зречення свого родовіду, етнічної приналежності, ментальності». Його роботи зберігаються в державних та міських музеях України, у приватних колекціях у нашій країні і за кордоном, зібраннях української діаспори.

Останні п’ять років художник працює над ілюстраціями до «Кобзаря» та «Слово о полку Ігоревім». Нині в його майстерні розгорнута робота над кількома картинами-триптихами з елементами українського бароко.

Неординарна особистість художника не залишається поза увагою режисерів, журналістів, фотографів, особливо молоді. Серед останніх фільмів телевізійний «Стезі пізнання» (реж. О. Домбровський, 2009р.), інтерв’ю із Володимиром Кальненком прослідковуємо в ефірах радіо «Ера».

В 2014р. молодий режисер Галина Лаврінець зняла документальний фільм про долю митця -- дипломну роботу «Вперед, діти Вітчизни». Кіно вийшло сміливе, новаторське, трагікомічне, як і сама постать художника. Фільм представляв українські студентські фільми на Міжнародних фестивалях «Молодість» у Києві, у Польщі та Одесі.

За плечима художника 25 виставок: групових і персональних, в Україні та за кордоном, сотні картин...

Художник – то є провідник любові до Вітчизни своєї, девіз митця: «потрібно всередині душі своєї фібрами, серцем слухати музику, ім’я їй - Україна, слухати і писати...»

Олена Шкребтієнко