Шульга Анастасія Степанівна (31.01.1925 – 21.02.2023 р.р.)

Ветеран бібліотечної справи, директор Бориспільської районної бібліотечної системи (1946 – 1984 р.р.), засновниця мережі бібліотек району, краєзнавець.
Нагороджена і відзначена численними грамотами та подяками органів місцевої влади та області, нагрудним знаком Бориспільської районної ради та Бориспільської РДА «За заслуги перед громадою».
Почесна громадянка міста Борисполя.

Народилася у Борисполі. Її предки – славний козацький рід прадіда-козака Прокопа Шульги. У її батьків – Степана і Гафії було троє дітей. Старші – син Іван та донька Ольга. Настуня була найменшою. Дівчинка зростала в любові своїх рідних, особливо батькової сестри Ганни, яка все своє життя опікувалася племінницею. Така вже доля випала тітоньці, що своєї сім’ї не мала. То й все тепло і любов віддавала Насті. Степан Шульга був малоземельним селянином. І за ленінським декретом одержав п’ять десятин поля і 50 соток землі для городу. Тяжка праця батьків у родину принесла достаток. У господарстві було все – і клуня, і кінь, і корова, і різна живність. Ой, та не надовго. Колективізація, голодовка зруйнували все: і статки, і життя. Та як би там не було, доньку віддали до школи. В народі вона називалася «Терезина школа». За ім’ям колишньої поміщиці Терези. На її маєтку, що нині є територією ринку по вулиці Луговій на Розвилці, розміщувалася школа. А офіційно це була Бориспільська неповна середня школа №3. У тій школі дівчинка навчалася з 1933 по 1939 рік. Навчившись читати мала школярка так захопилася книгами, що батькам доводилося контролювати її зайнятість читанням. А все те було не просто так. Мабуть, на генетичному рівні їй передалося особливе, трепетне ставлення до книги, як до чистої криниці, яка напувала, давала силу, енергію, будила фантазію, давала простір думкам, збагачувала її духовний світ.

Вона стала продовженням незабутньої історії свого родоводу. Бо і троюрідний брат Анастасії Степанівни, по материнській лінії, Павло Тимофійович Піць був бібліотекарем у Борисполі. У 1936 р. загинув у сталінських таборах. І другий троюрідний брат, по батьковій лінії, Микола Юхимович Когорець завідував бібліотекою. У 1941 р. був розстріляний німецько-фашистськими окупантами.

Кожна людина у це життя приходить з якоюсь визначеною Творцем їй місією. Місією Анастасії стало просвітництво, за яке своє життя віддали її брати. Іншого шляху вона не бачила і не уявляла.

Так, у 1939 р., продовживши навчання у Бориспільській середній школі №1 і закінчивши його, вступила до технікуму політосвіти на бібліотечний факультет.

У 1945 р. по завершенню навчання була направлена на роботу у своє рідне місто на посаду інспектора у районний відділ культури.

А вже у 1946 р. була призначена директором Бориспільської районної бібліотеки, якої фактично ще не було. Створити її випало Анастасії. Післявоєнний Бориспіль був у руїнах, приміщень не було, а книжкового фонду тим паче. Приміщення знайшли – бібліотекою стала дерев’яна хата діда Ляша, що по вулиці Бежівка. З великим ентузіазмом вона взялася за роботу. До бібліотеки винесла всі книги, які були вдома. Оголосила збір книг по місту. І їй це вдалося. Заклад запрацював.

Та то був тільки початок великої організаторської роботи і професійного зростання Анастасії Шульги. Не раз ще доведеться переїздити їй з одного приміщення в друге. Коли нарешті у 1956 р. бібліотеку розмістять на другому поверсі районного Будинку культури. Для неї то було справжнє щастя. І ось вже у бібліотеці є великі читальна зала та абонемент, кімнати для розміщення книжкових фондів – все-все, що має бути у такому закладі.

Пройшло майже півстоліття, а у пам’яті багатьох-багатьох бориспільців залишилося відчуття отого особливого духу, тої енергії, яка створює таку ауру, коли навіть нематеріальне стає живим. Це те, коли, переступивши поріг бібліотеки, ти потрапляв не просто у приміщення, а у справжній Храм. Де говорять тільки пошепки, де кроки ледь чути, де витає дух творців вічного – Слова.

Справді, потрібно було мати неабиякий талант керівника, щоб бібліотека стала святинею. А найперше треба було мати таку чисту душу, щоб через десятки років її світло не зникло. Ось така вона Анастасія Степанівна Шульга.

Вона була справді одержима своєю роботою. Дуже вимогливою, як до себе, так і до колег. Прагнула знати все більше і більше. І в 1965 р. вступила до Київського педагогічного інституту імені М.Горького (нині УДУ імені Михайла Драгоманова) на заочне відділення філологічного факультету.

Пройде трохи часу і Бориспільська районна бібліотека стане школою для навчання бібліотечних працівників України. Сюди за досвідом роботи приїздили бібліотекарі з Англії, В’єтнаму, Угорщини, Польщі, Сполучених Штатів Америки.

За ініціативою Анастасії Степанівни була створена мережа сільських бібліотек, які згодом об’єдналися в Централізовану бібліотечну систему.

Завдячуючи наполегливості та вболіванню за бібліотечну справу Анастасії Степанівни, у 1977 р. заклад розмістився на першому поверсі новозбудованого будинку по вулиці Європейській,6 (колишня Червоноармійська).

Трудовий шлях А.С.Шульги був довгим і надзвичайно плодотворним. Майже 40 років вона пропрацювала на ниві просвітництва, залишивши великий досвід роботи, виховала у багатьох поколінь своїх земляків любов до книги, яка продовжується все життя. А бібліотека стала не просто книгозбірнею, а Храмом духовності, мудрості і культури.

Перебуваючи на заслуженому відпочинку Анастасія Степанівна була активною в громадському житті краю, завжди мала чітку громадянську позицію, займалася краєзнавчою роботою. Вона відкрила багато невідомих і забутих сторінок, подій і постатей в історії Бориспільщини. Співпрацювала із засобами масової інформації міста. За вагомий внесок у розвиток культурної спадщини, активну участь у житті громади у 2011 р. була удостоєна звання «Почесний громадянин міста Борисполя» та рішенням Бориспільської районної ради та Бориспільської РДА нагороджена нагрудним знаком «За заслуги перед громадою». А.С.Шульга прожила довге нелегке, але достойне свого роду життя. Виховала доньку Людмилу, сина Євгенія. Пережила найтяжче материнське горе – втрату сина, який трагічно загинув, перебуваючи на строковій службі в армії. Діждалася онуків і правнуків. Правнучка Катя Петлюк, як і її бабуся, працює в Бориспільській Публічній бібліотеці імені В’ячеслава Чорновола. Тож справа їхнього роду продовжується

Анастасія Степанівна не померла. Вона просто відійшла у вічність, залишивши свою любов до людей і до світу на нашій землі, на 99-ому році життя.

Похована на цвинтарі по вулиці Коломичівська у місті Бориспіль.

Ольга Малишевська