Останній співець козацької минувшини

16 лютого 2018 в центральній бібліотеці відбувся історичний екскурс під назвою «Останній співець козацької минувшини», приурочений до 215-річниці від дня народження Остапа Микитовича Вересая, видатного співця, яскравого представника української кобзарської эпічної традиції.

Нема в світі правди, правди не зіськати
Що вже тепер правда стала у неправді жити.
Уже тепер правда, правда помирає!
А щира неправда весь світ пожирає.

Саме улюбленим твором кобзаря була «Пісня про правду і неправду», за виконання якої його навіть арештували.

Народився Остап Вересай 1803 року в селі Калюжниці Прилуцького повіту (нині чернігівська область) в сім’ї кріпака. У чотирирічному віці Остап втратив зір. Змалку захопився музикою та співом під впливом батька та кобзарів, що часто зупинялися в їхній домівці.

Понад сорок років мандрував містами і селами України. До репертуару Вересая, крім дум, входили історичні, побутові, жартівливі і сатиричні пісні.

Завдяки своєму таланту співець збуджував у слухачів почуття поваги до своєї історії, високі естетичні та патріотичні почуття. Це добре розуміли Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш, Іван Карпенко-Карий, Микола Лисенко, Олександр Русов, Павло Чубинський, які пропагували творчість Вересая, опікувалися його долею. Українські пісні у талановитому виконанні Остапа Вересая відкрили досі незнану Україну, душу її народу, її історію не тільки на Батьківщині кобзаря, а й далеко за її межами.

До кінця життя Вересай жив у Сокиринцях. Павло Чубинський на власні кошти збудував йому нову хату. Останні роки життя Остап Вересай продовжував виконувати пісні, хоч уже майже не виїжджав у великі міста, а мандрував селами Чернігівщини. Інколи старого кобзаря запрошують у Київ.

Помер Остап Вересай наприкінці квітня 1890 року. Похований у Сокиринцях.

Небайдужі мешканці м. Борисполя вирішили увіковічнити пам’ять українського кобзаря, встановивши пам’ятний знак на його честь.