Олесь Бердник
Минають вісім років з часу відходу в безмежність видатного українського письменника-фантаста, футуролога, філософа, одного з організаторів та активних учасників Української Гельсинської групи Олеся Павловича Бердника, чиє ім’я насамперед асоціюється з поняттям Української духовної республіки тобто розкріпаченої й консолідованої в планетарному масштабі української спільноти. Кажуть, що велике видно на відстані. Може, ми ще не збагнули всієї величі цього діяча з племені титанів? І в майбутньому до його спадщини будуть припадати, мов до джерельної води, нові й нові покоління так, як це маємо з духовними заповітами Тараса Шевченка й Івана Франка, Лесі Українки й Олени Теліги, Олега Ольжича й Василя Стуса.
За офіційною версією Олександр Павлович Бердник народився 25 грудня 1927 року (фактично:27 листопада 1926 р.) в наших благословенних причорноморських степах. Його мала батьківщина — село Вавилове на Снігурівщині Миколаївської області — невеличка цяточка в безкрайніх просторах Всесвіту. Саме тут ще дитиною письменник відчув своє глибинне українське коріння, усвідомив себе носієм духовних цінностей, дарованих пращурами з минулих сторіч і тисячоліть. Гордість за свій український рід і його прадавню історію, а водночас біль за кривди й спустошення батьківської землі загартовували Олеся, готували до життєвих герців за перемогу добра і справедливості. Цей безмір любові до людей та до матері-України пізніше не раз буде виливатись у надзвичайно емоційних поезіях-дослідженнях на теми давнини й сучасності.
Сімнадцятилітнім юнаком Олесь Бердник потрапляє на фронти Другої світової війни і не раз зазирає в обличчя смерті. Йому, синові сільського коваля, вихованому на християнських традиціях усупереч атеїстичним імперативам більшовицької доби, вдалося не озлобитись проти околу, зберегти свою душу відкритою і щедрою на добро і красу. Любов до українського і світового мистецтва приводить Олеся Бердника по закінченні війни до Києва — на навчання в театральній студії при прославленому Театрі імені Івана Франка.
Ім’я письменника стає відомим: у періодиці й окремими книгами виходять його оповідання, повісті, романи, нариси, есеї та ін. Це зокрема такі публікації: «Поза часом і простором» (1956), «Людина без серця» (1957), «За чарівною квіткою» (1958), «Шляхи титанів» (1958), «Привид іде по Землі» (1959), «Стріла часу» (1960), «Марсіанські зайці» (1962), «Сини Світовида» (1963), «Діти безмежжя» (1964), «Хто ти?» (1966), «Розбиваю громи» (1967), «Подвиг Вайвасвати» (1967), «Чаша Амріти» (1968), «Всемогутні дурні» (1968), «Покривало Ізіди» (1969), «Окоцвіт» (1970), «Зоряний корсар» (1971). Це був справжній кумир молоді. У 1977 році Олесь Бердник став співзасновником і членом Української Гельсинської групи («Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод»), 6 березня 1979 року його було арештовано. 21 грудня 1979 року в місті Кагарлик на Київщині О.Бердника було засуджено на 6 років ув’язнення та 3 роки заслання за діяльність.
У другій половині 80-х, у зв’язку з демократизацією та гласністю в СРСР, для О.Бердника відкриваються нові можливості і для творчої діяльності, і для друку, й публічних виступів.
У 1987 році його поновлено в СПУ, виходять перевидання раніших творів та новинки: «Хто ти?» (1987), «Вогнесміх» (1988), «Вогняний вершник» (1989), «Пітьма вогнища не розпалює...» (1993), «Тайна Христа» (1996), «Пісня Надземна» (1996), «Камертон Дажбога» (1996) та ін. Олесь Бердник періодично виступає в Будинку літератора в Києві і на його імпрези з залученням кобзарів сходяться маси людей. Особливо багато молоді, наснаженої ідеєю національного відродження. Нам, аспірантам 80-х, Олесь Павлович люб’язно роздаровував автографи на книгах, бажаючи нам і Україні долі ясної та щасливої. А 18 березня 2003 року письменника не стало. Проте помилкою було б вважати, що його зірка згасла. Навпаки. Вона тільки розгоряється, продовжуючи дарувати нам свою потужну енергетику добра, віри і любові.
Мій знак — вогонь. Кохання і безсмертя!
Прокиньтесь, люди, мужні і безстрашні!
Далекі браття!.. Я іду до вас...
Так. Він іде до наших сердець. Кожним своїм рядком. Кожною своєю шляхетною думкою, кинутою в благодатний ґрунт. Йому по дорозі з незалежною Україною.