Чубинський Павло Платонович

Павло Чубинський… Ще зовсім недавно це ім’я ніде не згадувалося. Хіба що згадували науковці, та й то лише в переліку фольклористів і вчених – етнографів. Хоча ніхто до пуття не знав, що ж крамольного в цьому імені?
Павло Чубинський… Нині він для нас, українців, автор невмирущого національного гімну. Сьогодні ми кажемо, що знаємо це дороге нам усім ім’я. Але ой як далеко ще до повного знання! Хіба ми вже перечитали оті сім томів ( у дев’яти книгах), яким віддав життя ( неповних сорок п’ять років) наш видатний земляк? Ні, перечитали, мабуть одиниці. Бо для звичайних читачів ці книги далі, ніж за сімома замками. Їх немає на в читальнях бібліотек, ні тим паче у книгарнях. Тож почнемо вивчати Павла Чубинського з періодичних видань нашої бібліотеки.

Чубинський Павло Платонович (27.01.1839 – 26.01.1884) етнограф, фольклорист, поет, автор гімну України. Народився в хуторі Чубинському, Бориспільського району в небагатій дворянській сім'ї.
Навчався в Київській гімназії, потім – Петербурзькому університеті. Повернувшись до Борисполя, береться за збирання та запису етнографічних матеріалів, намагається створити недільну школу у місті, стає активним членом нелегальної Київської Громади.
У 1862 році пише вірш, що обезсмертив його ім’я «Ще не вмерла Україна». Того ж року Павло Чубинський був засланий у Архангельську губернію.
Довгих шість років пробув П.Чубинський у засланні. Не полишаючи наукової діяльності, продовжував вести культурно – освітню роботу.
1869 року П.Чубинський очолив етнографічно – статистичну експедицію Російського Географічного Товариства в Південно –Західний край. За два роки напруженої роботи було зібрано, опрацьовано і підготовлено до друку матеріал, що склав 7 томів «Трудів етнографічно – статистичної експедиції в Західно – руський край». За цю працю РГТ нагородило Чубинського золотою медаллю. Другу він отримав у 1875 році від Міжнародного етнографічного конгресу у Парижі.
У 1876 році Чубинського як «невгамовного», «опального в крає агітатора» біло вислано з Києва з забороною проживання в «малоросійських и столичних губерниях».
1879 року Павло Чубинський важко захворів, помер 26 січня 1884 року. Похований на Книшовому кладовищі в місті Борисполі.
Неподалік від Борисполя була садиба сім'ї Чубинських. Невеликий будинок світився на всю Україну. Тут збиралися М.Старицький, М.Лисенко, П.Житецький, Ф.Вовк, М.Драгоманов, О.Русов, В.Антонович та інші.
Постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 року садибу Чубинських включено до Програми відтворення видатних пам’яток історії та культури України.
В день десятої річниці проголошення Незалежності України в Борисполі біло відкрито пам’ятник П.П.Чубинському. Село Чубинське, ліцей «Дизайн – освіта» ім. П.Чубинського, хорова капела с. В. Олександрівка ім. П.Чубинського, вулиця Чубинського – так земляки вшановують славного сина України.

Бібліографічний список літератури