Бориспільська міська централізована бібліотечна система

Календар подій
Партнери

Голосні читання романа Романа Іваничука «Орда»

В бібліотеці-філії в день пам’яті жертвам одного з найтрагічніших епізодів української історії – знищення російськими військами гетьманської столиці Батурин та жорстокої розправи над його мешканцями (2.11.1708 р.) були проведені голосні читання романа Романа Іваничука «Орда».

В творі яскраво висвітлено перший в історії масовий геноцид українців. За оцінками істориків, жертвами масового вбивства стали від 11 до 15 тисяч містян. В ході цих дій були вирізані всі мешканці міста, незалежно від віку і статі. Саме місто було пограбоване, в тому числі і православні храми, а потім, за наказом Меншикова, було спалене, а церкви знищені. «А в городі у Батурині мужиків да жінок у пень сікли да рубали. Церкви палили, святості да ікони під ноги топтали...».

Але справедливість існує, тому автор запевняє: «Мертві оживуть месниками в нащадках!» та звертається до загарбників: «У фуфайках прийшли ви на Україну, у фуфайках і підете з неї: грабіжник ніколи не багатіє... Царю ненаситний! Ти нищиш мою Україну, а не знаєш того, що загартовуєш її, сам же в люті своїй згоряєш, мов тля».

Роман «Орда» був написаний Іваничуком в далекому 1992 році, але пророчі слова, вкладені в уста камінного Даждьбога присутні співставили з подіями сьогодення: «Пам'ятай: Україна тільки тоді стане вільною, коли матиме свою самобутню релігію, котра втілить у собі властивості української природи та стану душі. Великий народ не може бути наслідувачем чужих релігій і ритуалів, він мусить мати свій незалежний шлях духовного життя». Адже «Нема такої сили на світі, яка могла б перемістити мене і мій вічний народ в категорію БУЛО, позбавивши нас перспективи БУДЕ. Ми йдемо в безупинному поході часу — горді, мудрі і з нашим Богом, а за нами дріботять, підбігають і губляться в невідомості тіні тиранів».

Треба вірити «в щасливу зорю України». І настане той щасливий день для країни. Просто «всім треба вкрапити у свідомість, відбити, вирізьбити в ній образ благословенного Дніпра, до якого збіглись обидві половини великого простору України, вчепилися за його береги, а діти української землі прокладають через нього мости і кладки і тягнуться зобабіч, щоб за руки взятись і триматись цупко — назавжди в Будучині. Так було, так є і так буде». Бо «Після розрухи Храм завжди виходить із полум'я цілим і знову збирає біля себе народ, являючи світові у первозданній чистоті християнський ідеал: цінність людської особистості, яка є носієм вічного смислу життя — любові».