Зимова стежина

Жила собі у лісі стежина. З приходом зими припорошив її сніжок і вкрив біленьким простирадлом, що переливається, виблискуючи від грайливих сонячних променів. Ніхто й не здогадається, що під товщею снігу живе стежина. Сумно стало їй. Куди поділися теплі осінні та літні дні, коли по ній проходили люди, шукаючи гриби, чи пробігала весела дітвора, даруючи веселу посмішку і свої таємниці?А що сталося з лісом? Адже нещодавно він був наповнений таємничими звуками незвичайними ароматами духмяних трав та смачних ягід! 

Ще зовсім недавно стежина почувала себе потрібною, адже вона пролягала через серцевину лісу і була мовчазним свідком всього, що відбувалося навкруги. А зараз тільки іноді по стежині прострибає залишаючи слід від своїх лапок. Інколи забреде голодний вовк чи обережно прокрадетьсялисиця . Тихо і сумно навкруги. Біль і смуток переповнюють серце стежини. Та десь у глибині душі жевріє надія на те, що скоро прийде весна і природа прокинеться від довгого зимового сну і по стежині знову затупотять ноги людини.