Сніжинка

Темно навкруги і якось загадково… Вдивляюсь у безмежну височінь і бачу , як у відблиску місячного сяйва танцюють сніжинки. Тихо кружляють вони у повітрі. Заплющую очі і відчуваю їх холодні, але ніжні поцілунки. Розплющую очі, хочу доторкнутися до них, але вони кудись зникають, перетворившись на крапельки прозорої води, що слізьми повільно стікають по гарячим щокам. Стою, немов зачарована, боюсь поворухнутись і перебити це диво. Аж раптом маленька сніжинка заплуталась в хутрі мого одягу… Яка краса! Маленька і така тендітна Білосніжка, у вбранні з майже прозорого мережива, причаїлась серед довгих волосків, заховалася там і, неначе жартуючи, виблискує від місячного сяйва! Хочу піднести її до самого обличчя і поговорити, але боюся розтопити її крижане серце своїм гарячим подихом. Мені так хочеться запитати: ,, Звідки прилетіла ти до нас, маленька мандрівнице? Які дива бачила на світі? Про які долі людей знаєш? Про що мрієш ? Та сніжинка мовчить і лише переливається у відблисках місячного сяйва, неначе дорогоцінний діамант.