Поділимось любов’ю

Мене часто запитують: «Чого ти кругом лізеш? Воно тобі треба? В твій вік сиділа б дома!»

            Відповідаю: перемога залежить від кожного з нас! Тільки разом, монолітом, ми будем непереможні. Ворог підступний, він не тільки зовні, а й у кожному з нас. Наш ворог – байдужість! Або – «мене не достане», або «я вже здавав на допомогу», або хизування – «от я скільки вже допоміг», або говоріння, говоріння… а ще бажання попіаритись.

            Тут ми жителі корінні і переселенці зі Сходу, разом, допомагаючи один одному, куємо Перемогу – одну на всіх! І залишимо підступну думку – «мене обмине».

            Зараз  не обмине нікого – ні патріотів, ні зрадників.

            Поверніть голову на Схід – ворог підступний. Він не розбирає де хто. Лупить всіх підряд, не залишаючи ні дітей, ні старих, ні олігархів. І оця думка, що «я вже старий, мене не тронуть», на цій війні вже не проходить!

            То що ж робити?

            Перше – збагніть, що ви всі вже на війні і працюйте на Перемогу.

            Приїхали переселенці – допоможіть їм чим можете. Сім’ям воїнів, вдовам – допоможіть. І кожну хвилину запитуйте себе – що я можу?

            Чи ділом, чи словом, а особливо серцем об’єднаймося в любові до всього живого. І Любов подарує безсмертя нашим воїнам.

            От приїхав у відпустку наш вояк Віталій до своїх рідних, які переселилися зі Сходу і сам сходняк. Збагніть:  як їм? І «Свободівці» без слів кинулись допомогти і батькам і вояку. Хто чим міг. І так кожну годину, кожну хвилину.

            Допомога потрібна всім і кожному. Бо все страшніше одержувати вісті про загибель  наших  хлопців – героїв  і безневинних дітей і старих. Як це все пережити? Та тільки  коли ми об’єднаємось в одне: «Обнімітесь брати мої…» і поділимось не тільки куском хліба, а й любов’ю.

            Слава Україні! Героям слава і на передовій і в тилу!