Копанка

Було Катрусі років із дев’ять. Як вона вже ходила до бабусі сама. Це день кілометрів зо три. Йшла спочатку лугом. Там завжди місцями було трохи води, тому стежку загачували коренями хріну, буряком, гілками. А навкруги – осока, різнотрав’я і різноквіття, і все таке буйне, високе. Вона ледве виглядала з того кольорового розмаіття.

А далі було справжнє невеличке озерце. Казали на нього – копанка. Але там били джерельця і вода завжди чиста і прозора, як сльоза. Водились в ньому карасики і в’юни. А ще жила справжнісінька чорна черепаха, яка іноді опинялась на суші і тоді Катруся могла з нею поспілкуватись. Черепаха зовсім-зовсім її не боялась. Росли там лепеха і рогіз, жовте латаття трохи очерету, а ще – такі білі, красиві квітки зонтиком на високих бордових ніжках, і інші – низенькі білі пухнасті зірочки схожі на свічки каштанів. Пізніше Катруся дізналась , що це вахта трилисткова, лікарська.

Десь ця рослина зникла. Більше вони не зустрічались.

Катруся завжди ходила до озерця по лепеху на зелену неділю. І, щоразу, дійшовши туди, вона відчувала справжнє свято, так їй було хороше. Це було її маленьке озерце у великому невідомому світі.

Вона і тепер є. Його розширили і розчистили. Правда там не росте вже нічого, але відпочивають дорослі і дітвора – купаються.

Тільки озерце тепер опинилось у дворі великого будинку, за високим парканом, і стороннім туди – зась!