Замайоріло вранці сонечко. Небо чисте-чисте. Здається, піднімеш руки і полетиш у безмежну голубінь. Аж раптом, де не візьмись, з’явилася маленька біленька хмаринка. Звідки вона прилетіла? Я дивлюся на неї, і мені здається, що то не хмаринка, а пухнаста пір’їнка, яка постійно змінює свої форми. Спочатку я бачу котика-муркотика, який витягує свої лапки, ніби позіхаючи. Аж раптом повіяв легенький вітерець, і хмаринка стає схожою на синю волошку, яка привітно мені посміхається. Так замріяно я спостерігаю за цією чарівницею, яка кожен раз вигадує нові чудернацькі форми, ніби показуючи захоплюючий фільм. Про що ж думає ця майстриня,мандруючи по небу? Мабуть, її охоплює безтурботна радість, і вона просто ніжиться у теплих промінчиках сонця. Але, на жаль, мені нічого не відомо про думки та мрії хмаринки, я просто дивлюсь на цю красуню і дарую їй свою щиру посмішку у відповідь.
