Я пішла на далекий торжок

Я пішла на далекий торжок,

(Позбирала, що мала по хаті),

Все розклала і ну торгувати ―

Першим хлопець один підійшов:

― А скажіть, що у вас за товар?

― Все, що лишила доля по втраті.

Позбуваюсь, щоб чисто вмирати.

― То продайте мені Божий дар.

― Забирай хоч за так цю ману,

ти отримаєш муки невдачі,

Вічний сумнів і сум на додачу,

Досконалості пошук без сну.

Тут дзвінке підлетіло дівча:

― Тьотю, тьотю, а дайте кохання!

― Забирай, кришталева, останнє,

Не дивуй, що з чужого плеча.

Ти гарненько на себе примір:

Чи не муляє де, чи не тисне,

Чи згодиться на нині і прісно,

Чи не вкусить скажено,як звір.

А по тому прийшов чоловік,

Наче літо війнуло степами.

― Що шукаєте, любий мій пане?

― Та шукаю, не перший вже рік.

Тиші, спокою, миру й тепла.

Чи надбали такого ви краму?

― Не надбала, шукала б із вами.

Та іще ж не усе продала.

От як хто забере тяжкість літ,

Наполоханість досвіду й рани,

Я піду неоглядно за вами,

Як на сповідь, за очі у світ.

Лиш зітхнув і присів, як печаль,

І такий обійняв мене жаль.

Ледь не бігла слідом за дівчам:

― Віддавай, то з мого ще плеча.